Але вони не спали разом, а лише байдуже спостерігали за короткими романами одне одного, час від часу обмінюючись враженнями про своїх сексуальних партнерів.
Так могло б тривати цілу вічність, усе йшло до того, що вони збиралися створити втрьох брокерську компанію і заякоритися десь на «цілинному» (з погляду біржової практики) просторі, скажімо в тій самій Україні, аби стати піонерами в революційній зміні інвесторської культури — від дико-капіталістичної до модерної. Їм здавалося, що для цього були всі підстави. Елізабет закінчувала бізнес-адміністрування. Артем, хоч і вчився на девелоперській програмі, проте був «на ти» з кількома біржами, крім того, трохи орієнтувався в умовах роботи на пострадянському просторі і мав, ще з північноамериканського університету, товаришів з України, на яких для початку можна було б обіпертися. А Джессі — молодий геній Джессі, який запросто міг би закінчити університет удвічі швидше, ніж інші, якби не займався трейдерством, — а Джессі був просто молодим біржевим богом. Він був здатен вести свої (трейдерські) і чужі (брокерські) проекти, не вилазячи зі своєї комфортної кімнатки і не жертвуючи навчанням в університеті. Цей амбітний проект цілком вписувався в їхні уявлення про інформаційне суспільство і захопив усіх трьох друзів не на жарт. Власне, вони таки реалізували його, але пізніше і трохи не так, як собі уявляли. А тоді…
А тоді… Елізабет після третього семестру запросила Артема і Джессі до себе додому на різдвяну (а практично передріздвяну) вечерю.
Саме це стало поворотним пунктом у їхніх стосунках.
Напередодні Елізабет прийшла до їхнього помешкання, неначе жартома відкрила гардероб Артема і показала, що він має вдягти до неї в гості. Щодо Джессі їй довелося попрацювати трохи більше: на відміну від сноба Артема, який любив час від часу купувати і носити стильні речі, Джессі був типовим витвором північноамериканського суспільства, тож відчував абсолютну байдужість і навіть зневагу до свого зовнішнього вигляду. Тому Елізабет майже силоміць притягла його до Harrods [55] Престижний «універмаг» в Лондоні.
і перевдягла з ніг до голови, чим той страшенно обурювався: як можна так по-дурному витрачати гроші?
Потім вона поїхала додому, сказавши якось між іншим, що за ними заїдуть.
Коли Артем із Джессі стояли біля вікна своєї престижної квартири і дивилися на дорогу в очікуванні машини, вони спершу навіть не звернули уваги на лімузин, який завчасно запаркувався біля виходу з їхнього під’їзду, і, лише подивившись на годинник та зрозумівши, що машина від Елізабет ніколи б не запізнилася, вийшли надвір і непевним кроком наблизились до лімузиніа. Звідтіля вийшов водій у білих рукавичках і чемно спитав: «Mister Shulika? And Mister Lahl?», — а коли вони майже перелякано кивнули, послужливо відчинив перед ними дверцята.
Сидячи на задньому сидінні і попиваючи мінеральну воду, Артем із Джессі обмінялися поглядами, які означали приблизно таке: «Це не більше, як витівки Елізабет з її специфічним англійським гумором. Зараз цей лімузин завезе нас у лейбористську околицю Лондона, де на весь оцей цирк вибіжить подивитися вся місцева малеча».
Однак лімузин привіз їх у старий маєток зі старим парком і майже середньовічним замком.
Коли Артем переступив поріг і побачив старого, але підтягнутого лорда та його манірну дружину, він відчув себе маленькою комашкою. Елізабет стояла поряд з батьками у вечірньому платті, і це вже була не «ugly Betty», це була «Queen Elizabeth». [56] Королева Єлизавета ( англ. ).
Артем зібрав усі свої внутрішні сили і зіграв того Арчі, роль якого він відпрацьовував протягом останніх років — витонченого, розумного і перспективного красеня. Цього разу роль коштувала йому величезних зусиль. Однак воно було того варте.
Артем справив гарне враження на батьків Елізабет. Її батько, сер Гамільтон, навіть повів його в свої конюшні. По тому, як перезирнулися після цієї пропозиції Елізабет із матір’ю (кожна зробила майже непомітний порух бровою), він зрозумів, що сер Гамільтон у свою святая святих, як правило, гостей не запрошує. І якщо він, Арчі, став винятком… то це щось означає.
Арчі витримав екскурсію конюшнями лорда Гамільтона як іспит на вміння вести розмови про те, про що він не мав чіткого уявлення. Безперечно, лорд Гамільтон помітив його невігластво, проте сприйняв це досить поблажливо і терпляче відповідав на всі запитання, які Артем ставив, демонструючи високий ступінь зацікавлення.
Читать дальше