Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

Щиро Ваш.

30 серпня. Весь час нічого не робив. Приїзд дядька з Іспанії. Минулої суботи в «Арко» Верфель [34] Верфель Франц (1890—1945) — австрійський письменник, близький знайомий Ф. Кафки. декламував «Пісні життя» й «Офіру». Жах! Але я дивився йому в очі й витримував його погляд цілий вечір…

Анкета журналу «Miroir» про кохання в наші дні й про зміни в коханні від часів наших дідів і бабів. Одна актриса відповіла: «Ніколи ще не кохали так добре, як у наші дні».

Який розбитий і піднесений я був після того, як послухав Верфеля! Як я після того просто-таки шалено й непомильно віддався товариству в Л.

Цей місяць — шефа не було, і я міг би дуже добре використати час — я без особливих причин (пересилання книжки Ровольту, нариви, дядьків приїзд) змарнував і проспав. Навіть сьогодні пополудні три години прокачався в ліжку, вигадуючи собі фантастичні виправдання.

23 вересня . Оповідання «Вирок» я написав за один присіст уночі з 22 на 23, від десятої вечора до шостої ранку. Ледве підвівся з-за столу, так від сидіння заніміли ноги. Жахливе напруження й насолода від того, як переді мною розгортався сюжет, як мене, мов потоком, несло вперед. Багато разів за цю ніч я звалював на плечі свою власну вагу. Виявляється, все можна сказати, для найдивовижніших фантазій, як і для всіх нас, уже приготовано великий вогонь, в якому вони згорають і постають знов. Проїхала підвода. Через міст пройшло двоє чоловіків. О другій я востаннє подивився на годинника. Коли служниця вперше ввійшла до передпокою, я дописав останнє речення. Погасив лампу, і — денне світло. Трохи поболює серце. Посеред ночі втома зникла. Тремтячи, ступив до кімнати сестер. Почитав їм уголос. Перед тим потягся перед служницею і сказав: «Я й досі писав». Вигляд нерозстеленої постелі, так наче її щойно принесли. Підтвердилося переконання, що моя робота над романом триває на ганебно низькому рівні. Тільки так можна писати, тільки за таких обставин, тільки за умови такого цілковитого оголення тіла й душі. Зранку в ліжку. Очі все ще годі зімкнути. Поки писав, зазнав стільки всіляких почуттів, наприклад, радість, що матиму щось гарне для Максової «Аркадії»; звичайно, думки про Фройда, про одне місце з «Арнольда Беера», про інше з Васермана [35] «Аркадія» — щорічник, який видавав Макс Брод; «Арнольд Беер» — роман Макса Брода; Васерман Якоб (1873—1934) — австрійський письменник. , з Верфелевої «Велетки», а також, певна річ, про мій «Міський світ»…

25 вересня . Силоміць стримав себе від того, щоб не сісти писати. Вилежувався в ліжку. Кров припливала до голови й марно текла далі. Як це шкідливо! Учора в Баума читав уголос — перед Баумами, моїми сестрами, Мартою, пані д-ром Блох із двома синами (один однорічний позашлюбний). Незадовго до завершення я почав мимоволі розмахувати рукою перед самісіньким своїм обличчям. В очах у мене стояли сльози. Безперечність оповідання дістала підтвердження. Сьогодні ввечері відірвав себе від писання. Кінематограф у будівлі «Ландестеатру». Ложа. Фройляйн О., яку колись переслідував священик. Додому прибігла вся мокра від поту — так перелякалася. Данціґ. Кьорнерове життя. Коні. Білий кінь. Запах пороху. Дике полювання Лютцова.

11 лютого . Читаючи коректуру «Вироку», виписую всі зв’язки, що з’ясувалися для мене в цій історії, — так, як бачу їх тепер. Зробити це потрібно, адже оповідання з'явилося з мене на світ, немовби внаслідок справжніх пологів, укрите брудом і слизом, і лише моя рука може й хоче дістатися до самої плоті.

Друг — це зв’язок між батьком і сином, він — найбільша їхня спільність. Сидячи на самоті край вікна, Ґеорґ із насолодою порпається в цьому спільному, вірить, що батько існує в ньому самому, і йому здається, що все, крім скороминущої сумної задуми, сповнене миролюбності. Та розвиток історії, одначе, показує, як батько відходить від спільності — від друга — й постає протилежністю Ґеорґа, діставши опору в інших, менших спільностях, як, наприклад, кохання, відданість матері, вірність її пам’яті, а також у клієнтурі, яку батько на самому початку усе ж таки залучив до підприємства. Ґеорґ нічого не має; наречену батько легко проганяє, адже вона живе в оповіданні лише завдяки зв’язку з другом, тобто зі спільністю, і, позаяк до весілля не дійшло, не може ввійти в коло кревних взаємин, що охоплює батька й сина. Спільне нагромаджується цілком навколо батька, Ґеорґ відчуває його тільки як щось чуже, усамостійнене, ніколи ним достатньо не захищене, віддане на поталу російським революціям, і тільки через те, що сам він не має нічого, крім оглядки на батька, на нього так глибоко впливає вирок, який стає нездоланною перепоною на його шляху до батька.