31 грудня . …Вранці я почувався таким свіжим і ладним писати, а тепер мені просто-таки заважає думка про те, що пополудні доведеться читати Максові. Це показує також, який нездатний я дружити, — за умови, що дружба в цьому розумінні можлива взагалі. Бо позаяк дружбу годі уявити собі без перешкод повсякденності, то сила-силенна її виявів, хай навіть основа її лишається цілою, раз у раз зазнає руйнації. Звичайно, на цілій основі формуються нові вияви дружби, та позаяк на кожне таке формування потрібен час, до того ж не всі надії справджуються, то ніколи не можна, навіть якщо не брати до уваги перемін в особистому настрої, знову зв’язати що-небудь там, де воно увірвалось востаннє. Тим-то перед кожною новою зустріччю добрих друзів у них має зринати тривога, яка не повинна бути такою глибокою, щоб відчуватися, але яка може заважати розмові й поведінці такою мірою, що починаєш свідомо даватися диву, надто ж коли причина здається незбагненною чи неймовірною. Як же мені читати М., ба навіть писати ці рядки, усвідомлюючи, що прочитаю йому написане?
Крім того, не дає мені спокою ще одне: сьогодні вранці я гортав щоденник, шукаючи, що можна прочитати М. Унаслідок своїх пошуків я не виявив ані особливої цінності в тому, що досі записав, ані потреби негайно все викинути. Мій рішенець завис між обома попередніми думками, ближче до першої, і все ж він не такий, щоб я, з огляду на цінність написаного, попри свою слабість, вважав себе вичерпаним. І все ж таки вже сам вигляд того, скільки я понаписував, на кілька годин майже безповоротно відвернув мою увагу від джерела моєї писанини, позаяк увага канула, певною мірою спливла за течією в тому самому потоці…
1912
3 січня. Багато чого прочитав у «Нойє рундшау». Початок роману «Голий чоловік» [27] Роман німецького письменника Еміля Штрауса (1866—1960).
, якась невиразність загалом, деталі непохибні. «Втеча Ґабріеля Шілінґа» Гауптмана. Освіта людей. Повчально в поганому й доброму.
Новорічні свята. Пополудні я мав намір почитати Максові дещо зі своїх щоденників, уже наперед тішився, але не зробив цього. Ми були якісь не одностайні, пополудні я відчував у ньому розважливу дріб’язковість і поквапність, він був мені майже не товариш, проте я так тримав себе в руках, що бачив себе його очима, бачив, як я весь час марно гортаю зошити, і це гортання й перегортання, ті самі сторінки, що раз у раз мигали перед очима, викликали в мене огиду. Працювати разом, коли між обома така взаємна напруженість, було, звичайно, неможливо, і одна сторінка «Ріхарда і Самуеля», яку ми, долаючи взаємний опір, спромоглися написати, — то лише доказ Максової енергії, а загалом сторінка невдала…
В автобіографії не можна уникнути, щоб замість слів «одного разу», які відповідають правді, досить часто не писати «неодноразово». Бо завжди розумієш: спогади видобувають із темряви те, що слова «одного разу» знищують, і хоч слово «неодноразово» щадить його теж не зовсім, воно — принаймні в очах того, хто пише, — зберігається й переносить його до подій, яких, може, в його житті й не було, але вони замінюють йому ті, яких він у спогадах торкається вже й мимохідь.
7 січня . …Учора в Баума. Мав прийти Штробль, але затримався в театрі. Баум читав уголос статтю «Про народну пісню»; погано. Потім — розділ з «Ігор і суворості долі»; дуже добре. Я сидів байдужий, у кепському гуморі, не дістав ніякого певного враження загалом. Коли поверталися під дощем додому, Макс розповів мені про нинішній план «Ірми Полак». Сказати про свій стан відверто я не міг, позаяк Макс ніколи по-справжньому з ним не рахується. Тому довелося бути нещирим, і це мені, зрештою, все зіпсувало. На душі було так жалісно, що до Макса я звертався лише тоді, коли його обличчя пірнало в темряву, хоч моє власне на світлі могло мене швидше виказати. Однак потім загадкове закінчення роману захопило мене всупереч усім перешкодам. Дорогою додому, коли ми попрощалися, — каяття з приводу моєї нещирості й біль через її неминучість. Вирішив завести окремий зошит про моє ставлення до Макса. Що не записано, те мерехтить перед очима, й оптичні випадковості визначають загальний присуд…
Я маю позувати голим художникові Ашеру [28] Ашер Ернст — німецький художник.
, коли той малюватиме святого Себастіана…
4 лютого . Три дні тому: «Дух землі» Ведекінда [29] Ведекінд Франк (1864—1918) — німецький письменник, драматург.
. Ведекінд із дружиною Тілі грають також. Чистий, ніби різьблений жіночий голос. Вузьке обличчя, що нагадує півмісяць. Коли стоїть спокійно, ноги внизу немовби розходяться. П’єса зрозуміла й потім, коли озираєшся назад, отож можна спокійно і з почуттям упевненості йти додому. Суперечливе враження від чогось добре обґрунтованого й усе ж незмінно чужого.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу