Франц Кафка: Оповідання

Франц КАФКА

ОПОВІДАННЯ

З німецької переклав Іван КОШЕЛІВЕЦЬ

Надруковано за виданням: «Франц Кафка. Оповідання у перекладі Івана Кошелівця». Видавництво «Сучасність», 1989.

До цієї публікації увійшли перекладені професором Іваном Кошелівцем (Мюнхен) оповідання як з надрукованого за життя Кафки (перші п’ять творів), так і з посмертної спадщини.

ВИРОК

Був прегарний весняний ранок недільного дня. Молодий комерсант Георг Бендеманн сидів у себе в приватній кімнаті на першому поверсі одного з тих низеньких легкої будови будинків, що довгою низкою простяглися уздовж річки й відрізнялися майже тільки височиною й офарбленням. Він саме закінчив писати одному другові юності, що перебував тепер на чужині, листа, повільно, ніби граючися, заклеїв його і потім, спершись ліктями на письмовий стіл, задивився через вікно на річку, міст і на другому боці ледь позеленілі горби.

Він замислився над тим, як той друг, невдоволений своїм становищем удома, вже кілька років тому дослівно втік до Росії. Тепер він мав крамницю в Петербурзі, і торгівля спочатку пішла дуже добре, але вже давно якось розладналася, на що друг нарікав при нагоді все рідших наїздів додому. Так виснажувався він без толку на чужині; знайоме з дитинства обличчя, жовтий колір якого наводив на думку про якусь можливу недугу, лишилося тим самим, хоч його й прикривала борода на чужий кшталт. За його словами, він не мав добрих відносин з тамошньою колонією своїх земляків, але вже й зовсім ніякого товариського зв'язку з місцевим населенням, тож остаточно й наставився на життя самотника.

Що можна писати такій людині, яка опинилася в безвиході, їй можна співчувати, але годі було б допомогти. Можливо, належало б порадити йому повернутися додому, тут оселитися, відновити давні товариські взаємини — супроти чого не було б жадних перешкод — і врешті покластися на допомогу друзів? Що означало б тим самим не що інше, як сказати йому, і то чим делікатніше, тим вразливіше для нього, що з усіма дотеперішніми спробами він зазнавав поразки, що йому треба від них остаточно відмовитися й повернутися до своїх, де на нього будуть показувати, як на невдаху, що назавжди повернувся додому; це означало б сказати йому, що його друзі на чомусь-таки розумілися, а він, як доросла дитина, мусів наслідувати тих, що нікуди з дому не потикалися. Але чи можна було бути певним, що з усіх так завданих прикрощей вийде щось путнє для нього? Можливо, взагалі не пощастило б намовити його повернутися додому — бо й сам він казав, що вже не орієнтується в тутешніх обставинах, — і тоді він попри все лишився б на чужині, огірчений тими порадами і ще більше відчужений від друзів. А як він таки й послухає порад, а потім почуватиме себе тут приниженим — звісно, не з чиєїсь вини, а під впливом обставин, — як він не зблизиться з давніми друзями, а без них не зіпнеться на ноги, як він буде почувати себе ніяково й соромитися свого становища та відчувати, ніби тепер у нього вже дійсно немає ні батьківщини, ні друзів, чи не ліпше тоді лишитися йому на чужині, хоч і як уже було б прикро? Чи можна в таких обставинах припускати, що він тут справді здобудеться на щось краще?

З уваги на це не слід було говорити йому, якщо взагалі доцільно було продовжувати листування, про те, про що без вагання можна розповідати першому-ліпшому ледве знайомому. Друг не з'являвся на батьківщині вже понад три роки і пояснював це досить переконливо нібито непевними політичними обставинами в Росії, які не дозволяли дрібному комерсантові відлучатися навіть на короткий час, хоч сотні тисяч росіян спокійно мандрували собі по світу. А тим часом протягом цих трьох років у житті Георга зайшло багато змін. Про смерть Георгової матері, що сталася років зо два тому, і про те, що відтоді Георг господарив спільно зі своїм батьком, друг звичайно дізнався і своє співчуття висловив у листі, але дуже сухо, що можна пояснити хіба тільки тим, що біль від такої втрати годі собі уявити на чужині. З того часу Георг, як і коло всього іншого, енергійно заходився коло свого торговельного діла. Не виключене, що за життя матері батько не давав йому можливости виявити себе, бо визнавав у справах тільки власний авторитет, можливе, що по смерті матері батько хоч і продовжував працювати, але не так енергійно, можливо — і це припущення чи не буде найправдоподібніше — щасливий збіг обставин відогравав особливо важливу ролю, але факт, що справи протягом цих двох років йшли несподівано добре, довелося удвоє збільшити персонал, а обіг капіталу зріс у п'ять разів, успішний розвиток передбачався і в дальшому.