Марко Мальвальді - Міра людини

«Бо то єдиний спосіб, у який ти здатний це зробити», – знову подумав герцог Орлеанський.

Другою проблемою Його Християнської Величності Карла VІІІ було те, що він був справжнім кретином, у чому, напевно, читач уже й сам міг пересвідчитися. Слабкий тілом і розумом, як його описав посол Венеції Контаріні, король Франції не лише ні разу в житті не брав участі навіть у найменшому бою, а й навіть не мав анінайменшого уявлення про те, що таке війна. Єдиним джерелом інформації із цього питання для нього були книжки та лицарські балади, у яких ішлося про паладинів, перемоги, славетні подвиги та сурми доблесних лицарів, що помирають у поєдинку. Начитавшись цих казок, він і сам уявляв себе одним із лицарів, на яких чекають дивовижні звитяги. Хто завгодно із бодай дещицею військового досвіду, як у герцога Орлеанського, легко б зрозумів, що в справжній війні – чи у фазі її планування, чи в бою – Його Християнську Величність краще було мати на боці ворога.

Але Карл VІІІ, який такого досвіду не мав, начитавшись балад, був переконаний, що для завоювання Італії досить зібратися й виступити. Таке трапляється із багатьма і в наші дні; єдина різниця – вони вважають, що замість балад досить начитатися інтернету.

– Та що там Неаполітанське королівство! Захопімо всю Італію! – і далі розпатякував король, не уявляючи, які думки крутяться в голові його герцога. – Не розумію, чого ми чекаємо, архієпископе?!

Брови єпископа Брісонетти ді Сен-Мало в німому здивуванні поповзли догори, і він почухав потилицю, не знаючи, звідки почати:

– Ваша Величносте, нині основна складність полягає у перевезенні канон. Вони дуже важкі, і під час бою це дуже добре. Але коли військам доводиться пересуватися, це погано. У нас поки що не вистачає транспорту й людей, щоб перевезти їх через Альпи.

– Он як! Ну то збудуймо його! – відповів король, надавши доказ ефективності свого командування.

– Ми вже замовили його виготовлення маестро Дюплессі. Для оплати замовлення треба щонайменше тридцять тисяч дукатів.

– І вони в нас є, ці нещасні тридцять тисяч? Якщо ні, займімо їх у нашого союзника Людовіко, який запевнив нас у своїй повній підтримці. Як територіальній, так і фінансовій. Гукніть мені посла Бельджойозо, хутко! Давно пора було це зробити! Герцогу, що там із моїм сніданком?

– До послуг Вашої Величності, – промовив герцог де Коммін, заходячи до кімнати в супроводі кількох слуг у лівреях, із тацями в руках, на яких несли хліб, смаженину й графини з напоями. – Сподіваюся, Ваша Величність не дуже втомився чекати.

– Зовсім ні, герцогу. Я тут якраз хотів викликати посла Бельджойозо, щоб той переказав своєму синьйорові надіслати нам грошей. Нам потрібні тридцять тисяч дукатів. Це ж така дрібниця для Людовіко Моро! Хіба не так, Комміне?

– Щиро сподіваюся на це, Ваша Величносте. Але було б ризиковано вважати, що напевно так і буде. Фінансовий стан Моро може виявитися не таким квітучим, як здається, – зауважив герцог де Коммін і теж кашлянув. – За моїми підрахунками, сір, щорічні прибутки Міланського герцогства становлять приблизно п’ятсот тисяч дукатів. Але податками Моро вдається зібрати значно більше. Десь сімсот тисяч, як на мене.

У цей спосіб де Коммін намагався пояснити Карлові VІІІ, що такий податковий тиск, можливо, не є свідченням доброго стану герцогської казни і що така ситуація не могла тривати довго. Але Його Християнська Величність, як того й слід було чекати від повного дурника, вирішив, що почутого достатньо і що слухати далі немає ніякого сенсу.

– От і добре! Якщо йому вдається їх зібрати, то краще для нього. І для нас. Я негайно звелю Бельджойозо переказати наше прохання. Будь ласка, єпископе, передайте мені оту тацю.

– Одну хвилинку, герцогу…

– Слухаю вас, герцогу.

Герцог де Коммін наздогнав у довгому коридорі свого однотитульника з Орлеана й поклав йому на плече руку в рукавичці. Такого панібратства на очах короля він би нізащо собі не дозволив, але враховуючи місце, де це відбувалося – у королівських стайнях, – у такій вольності не було нічого дивного.

– Мені треба поговорити з вами. Питання дуже важливе.

– Кажіть, герцогу. Тут немає сторонніх.

– Я не сумніваюся, герцогу. Одна думка, через яку я заснути не можу, відколи повернувся посол Бельджойозо.

– То це посол повідомив вам, що є якісь ускладнення? А я думав, що все готово.

– Та ні, ніяких ускладнень, – відповів де Коммін. – Пан посол підтвердив мені існування союзу на нашу користь і ще раз запевнив, що наше військо зможе пройти через землі Міланського герцогства без будь-яких перешкод. Я також отримав сьогодні листа від нашого довіреного в Італії, месера Перрона де Баскі, у якому той підтверджує, що так воно і є.