Марко Мальвальді - Міра людини

Англійський кондотьєр, якщо його вітати словами «Мир вам», зазвичай відповідав: «Сподіваймося, що ні! Інакше я залишуся без роботи». У цьому не було ані крихти цинізму, ішлося про чистий професіоналізм. Такі вояки і їхні воєначальники, що зробили війну справою свого життя, не мали аніякого бажання померти в битві. Оскільки вони були солдати, а не герої, то всі підсумки численних битв і війн між комунами зазвичай підбивали в нетривалих сутичках. Жертвами насилля в таких війнах переважно виявлялися жителі захоплених міст, яких убивали, обкрадали, ґвалтували без найменшої можливості спротиву. Ясно, що за таких обставин, коли протягом багатьох десятків літ вояки не раз переходили від однієї сторони до супротивної, не маючи особливих особистих причин захищати те чи інше місто, це призводило до знецінення їхніх моральних принципів.

Із французьким військом ситуація була зовсім іншою. По-перше, воно повністю складалося із французів. Ніяких тобі чужоземних найманців – германців, голландців чи ще яких продажних вояк. Замість них – міцні загони жорстоких земляків Його Християнської Величності Карла VІІІ, з яким ті мали спільну мову й цілі. По-друге, тоді як в Італії кондотьєри були такі вишукані, що як не вони, то їхні нащадки подеколи ставали синьйорами чи дипломатами, у Франції розподіл соціальних ролей ще до такого не дійшов, а тому французькі солдати так і залишалися солдатами, тобто особами, навченими вбивати будь-яких чужоземних підданих, що потрапляли їм на очі.

– Треба нам дізнатися більше про наміри французів, – промовив Моро після тривалої мовчанки. – Ми вже й так занадто довго чекаємо.

– Авжеж, я вже й так занадто довго чекаю! – вигукнув чоловічок у шкарпетках і нічній сорочці. – Де мій сніданок?

– Я негайно запитаю, Ваша Величносте, – поспішив відповісти герцог де Коммін, прямуючи до дверей.

– Давно пора, – зауважив Його Величність, скинувши з ліжка ковдри, під якими виявилася напівгола жінка, за виглядом – повія. – А ти давай одягайся й геть звідси! Нам із герцогом треба поговорити про серйозні справи!

– Гей, сір, що за чортівня! – відповіла жінка, у такий спосіб довівши, що не лише за виглядом, а й за манерами була справжньою повією.

– Давай, хутко, це не для твоїх вух! – Його Величність Карл VІІІ почав злазити з ліжка, що було нелегко, адже матрац лежав на висоті десь вісімдесят сантиметрів від підлоги, а ноги величності – не більш як шістдесят сантиметрів завдовжки. – Нам тут треба про війну й політику поговорити, ти все одно нічого не втямиш! Так що вдягайся й шуруй. Хоча можеш і так іти, тобі соромитися нічого. А заодно поцікався там, куди подівся мій сніданок!

І з недолугим підскоком Його Величність приземлився на підлогу.

Першою проблемою Його Християнської Величності Карла VІІІ було те, що від величності в нього був хіба що титул. «От уже точно, що не тіло!» – подумав його двоюрідний брат – герцог Орлеанський Луїджі Валуа, який спостерігав за отим суповим набором, що якраз намагався нап’ясти на себе вовняну спідню сорочку. Малий, горбатий, зі здоровенним кривим носом і вусами, що стирчали на всі боки й були єдиним свідченням його належності до чоловічої статі, Карл VІІІ більше скидався на невдало зібрану табуретку.

– Отже, панове, тепер можемо спокійно поговорити, – заявив Його Величність, щойно йому вдалося начепити на себе спідню сорочку й не задушитися нею. Напевне, то була найризикованіша операція, яку він коли-небудь здійснював у житті. – Герцогу, чому це ви так насупилися? Таке враження, ніби жабу проковтнули.

– Сір, гадаю, що було б краще не згадувати так відкрито в присутності невідомо кого про те, що ми плануємо розпочинати війну, – кашлянувши, промовив герцог Орлеана. – Урешті-решт, ваша сьогоднішня нічна гостя – вулична повія і спілкується з ким припало.

«Навіть із вами», – подумав герцог, але вирішив прикусити язика.

– Так, так, звичайно, герцогу, ви маєте рацію, але кампанія, яку я запланував, така велика, що мені не терпиться розпочати. – Його Величність у незграбному стрибку підхопив алебарду, що лежала біля ліжка, і спрямував її на уявного ворога. – Ви тільки подумайте! За моїм наказом наші війська перейдуть Альпи, як те колись зробив Ганнібал, і увійдуть в Італію. Усі італійські графства й герцогства уклінно дозволять нам пройти по їхніх землях. Венеція, Мілан, Флоренція готові вітати оплесками визволителя Неаполя і спостерігати за тим, як ми вдеремося у феоди Альфонсо Араґонського. Ми приберемо до рук Неапольське королівство без найменшого опору!