Дітей не було багато, бо воєнні дії і тут позначилися. Захист був дуже слабо забезпечений харчами, окрім того непевність за долю цих нещасних спонукала сім’ї чи близьких забрати своїх додому. Було бо відоме, що у себе вдома німці винищили калік, умово хворих, сліпих і непрацездатних.
Був то світ темряви. Щось в ньому діється, якісь події розвиваються. Нав’язується дружба, родиться кохання. Є дні й ночі, одні від одних відділені тільки сном чи їжею. Вкінці ці діти там відбувають науку: вони читають, пишуть, розказують, співають, вчаться музики, а навіть танцюють. Але все те відбувається поволі, наче притишено, без радости й оживлення нормальних дітей.
В такому світі жила Лідочка — і не нудилася. У світі кольорів, живих форм, прудких подій Лідочка розгублювалася та непокоїлася.
Якраз була пора вечеряти. Вздовж столів сиділи на лавках. Перед кожною дитиною стояв бляшаний горщик з вушком та ложкою, збоку лежав кусок темного, важкого хліба, що його діставалося на картки. Харч складався з квасолі та ячмінних круп, зварених на густу саламаху; її їли ложками. Вони ніколи не діставали окремих потрав, що до них треба було вживати вилок і ножів. І Лідочка їла свою вечерю, мабуть, з довголітньої привички, бо у Стрільчуків її гарно нагодували. Вертаючись додому Віра думала:
— Вона належить всецільно цьому світові теміні і, мабуть, не вдасться мені її відтіля видістати. Але хоч трохи радости я постараюсь дати невидющим очам…
Повернувшись додому Віра застала Биця на столі в передпокою. Вистрибнув туди як звичайно, почувши Вірин дзвінок. Дивився на неї великими ясними очима. Взявши його на руки Віра говорила:
— Такі гарні, зелені оця має мій котик і бачить ними так добре. А бідна дівчинка не бачить нічого.
Бицьо нюхав її волосся, що пахнуло морозом, її лице, що пахло пудрою, її очі, ніс, губи.
Так, це була його панця, знову й завжди та сама.
* * *
У світі сліпих одної неділі появилася лялька. Була це русокоса Оксана, що замикала очі, якими не бачила. Тому вповні належала до світу сліпців. Оксана мала рожеву шовкову суконку, валочки її рук та ніг були рухливі. Оця пишна Лідоччина лялька стала невідступною товаришкою обох дівчаток. Вони носили її на руках, садовили біля себе на лавку під час науки, а вночі у ліжку з нею спали. Вони не бавилися нею, як бавляться видющі діти; вони не мили її і не чесали: усе це було надто складне для них. Але вона була учасницею їх життя.
Плащ, капюшоник, черевики й рукавички внесли багато потіхи та дали Лідочці справжнє тепло.
Розділ VІ
Срібний перстеник
Ще одна весна. І знову задрижала земля: наступали большевики.
Перед Стрільчуками постало важке питання: що робити? Тяжкі переживання недавніх большевицьких часів не віщували нічого доброго: коли не вспіли знищити тоді, то знищать тепер. Віра дивилася з журбою на помарніле обличчя чоловіка. Одного дня вирішували лишатися, бо куди ж тягнутися в незнане? Зараз же наступного дня рішення змінялося: тривожні вісті, що їх хтось приніс із утікачів зі сходу, голосили неминучу загладу. Виходили на вулиці, дивилися на тих, що втікали і розпитували. Діставали одну многозначну відповідь: душу спасаю. Вони бо не мали ніякого майна, але по їхні душі посягала кривава й страшна рука. І знову обдумували: — Алеж Юрко на заході! І коли залишаться, то мабуть раз на завжди втратять зв'язок з ним.
Це й допомогло Стрільчукам вирішити справу.
Але що зробити з Лідочкою і Бицьом? І знову з журбою дивилися обоє Стрільчуки на тих два життя, що сплелися з їхнім.
* * *
Весна не боїться війни.
Могутні каштани перед будинком сліпих пишалися молодим соковитим листям, і вже на зелених свічах появилися біло-рожеві квіти. Відкілясь долітали пахощі розцвілого саду.
Віра клячала біля Лідочки, кінчаючи її одягати. Яснозелена шовкова суконка клалася пишними хвилями довкола дівчинки.
— Твоя суконочка прегарна і ти в ній виглядаєш як княжна з казки.
Голос у Віри задрижав.
— Якого вона кольору, мамусю?
— Вона зелена — така, як травичка на весні, і на ній є китички квіточок таких рожевих, як сонечко, і стрічки ще рожевіші, ще тепліші.
Лідочка доторкала пальчиками суконочку, гладила її шовк, промацувала китички рожечок і оксамитні бордові стрічки; на її личку появилася ледве вловима усмішка.
— Яка гарна суконочка! Вона така шовкова, як твій Бицьо!
Усмішка зараз же меркла — дитина не могла бачити суконочки і вона здавалася їй така байдужа як кожна інша.
Читать дальше