Сергій Дячук - Біла ріка

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Дячук - Біла ріка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Историческая проза, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Біла ріка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Біла ріка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Біла ріка» — історія трьох поколінь буковинської гуцульської родини. Автор належить вже до четвертого. Родинні історії про цісарську та румунську армії, про вояків УПА та "яструбків", про "совєти", про те, що своє кохання можна віднайти навіть у сибірському таборі. Дія відбувається не тільки в рідних Карпатах, але на теренах всього СРСР і навіть за його кордонами — в НДР та Афганістані.

Біла ріка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Біла ріка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Слухай, майор, а може ти поведеш? — спитав Мічман, посміхнувшись.

— Це що?! Що ви собі дозволяєте? Ви… Ти, прапор, вже зовсім ох…їв! Розпустилися тут, ніякої дисципліни… Як ви до старшого за званням звертаєтесь?! Строга догана!

Мічман, ніяк не реагуючи, продовжуючи грати в карти.

— Да пішов ти… Догана — не трипер, забагато не буває. Тут статут кров’ю пишется. Це в Союзі по уставу, а тут — війна, бл…дь! Чуєш, сука? Війна! Що, в самого очко заграло? Тобі що не ясно? Людині зміна їде, йому зайвий раз долю випробовувати та під кулі лізти не варто… — він махнув рукою, перекинув АК через плече. — Да що з тобою говорити? Іване, зачекай!

Майор залишився стояти зі здивованою міною.

Іван мовчки йшов територією, не вітаючись ні з ким, ледь не зриваючись на біг, міцно стискаючи у лівій руці свій АК, на напруженому передпліччі проступив кожен мяз, внаслідок чого незугарне татуювання військового фрегата на його руці деформувалося ще більше. На вицвілих світлозелених погонах — по дві білі, з облупленою фарбою, зірочки. Іван забіг до штабу, швидко, без належних військових привітань, пройшов плутаними коридорами. Відчинив двері ногою, зайшов до великої зали. Посередині — десяток столів. В одного з офіцерів на грудях — нагорода «За боєвиє заслугі». Іван підійшов до нього.

— Які тут у вас, бляді, бойові заслуги?! Слухайте мене сюди, щури! Якщо через тиждень мені не прийде заміна — всіх перестріляю.

Перезарядив автомат і додав:

— Я тут два роки, два з половиною роки відху…рив! На ще один рік я не підписувався, чуєте?!

Ті мовчки перезирнулись. Солдат, який мав замінити Івана, виявився другом якогось штабіста і той вирішив забрати його до себе, на кабінетну посаду, — іншої заміни Івану вже не було, відтак йому світило служити далі у складі контингенту: відбути ще рік «відрядження».

А втім, після Іванового демаршу заміну все ж таки швидко знайшли. Іван його так і не побачив — повернувся в Союз раніше. Пізніше, коли Іван вже буде вдома, бойові побратими пришлють йому світлину цього солдата, написавши на звороті кілька слів про нього. Це був останній лист з Афгану.

До кімнати забіг Мічман.

— Бляха, ледве добіг… Треба кидати курити… — захекано пробурмотів. Потім з удаваним здивуванням подивився на штабістів.

— О, ти диви — живі. А я думав, поки добіжу, ти їх тут всіх перестріляєш!

Мічман голосно засміявся, обняв друга за плече і вони вийшли надвір.

Дорога до Баграма лежала через Черіканську долину, схили якої густо заросли маленькими приземистими деревцями. Іван їхав за кермом ЗІЛа, навантаженого під зав’язку «рєзіною». З «черіканської зеленки» долинули перші постріли, за яким почався шквальний обстріл. Машина, яка йшла попереду, різко загальмувала. Іван бачив, як по ній б’ють кулі, як відлітають шматки кузова і кабіни. Він ледве встиг, не зупиняючись, вивернути кермо і виїхав у поле, впечатавши педаль газу в підлогу. Машина підстрибувала на ґрунті з корчами. Іванові було нелегко втримати кермо.

— Бл…дь… Твою мать! Шо за пи…дець?! За…бали, бл…дь, с…ки, пи…дець!

Увечері, вже на території бази в Баграмі, він сидів на камені і дививя на призахідне сонце. З гір летів нещадний вітер-«афганець». Кажуть, колись цей вітер завдав клопоту Івановому землякові, Назарію Яремчуку, коли той місяць перебував у складі «обмеженого контингенту» з концертами. То був єдиний випадок у житті «буковинського соловейка», коли він раптово втратив голос.

Іван, не докуривши сигарету, розчавив її чоботом. Афганські сутінки — це було звичайне диво, яке він ніколи не забуде.

Кав’ярня в Московському аеропорту була вщерть заповнена пасажирами. Іван ще з одним прапором, чиє відрядження теж закінчилося, чекали на свої рейси. Замовивши пляшку горілки. «Столічная».

Випивши по першій, засмаглі Іван із «земляком» роздивлялись червонощоких цивільних у дефіцитних джинсах та в сонячних окулярах.

— Зьома! — раптом заговорив афганець, наливаючи собі повну, по вінця, склянку. — Знаєш, Іване, гадом буду — не забуду! Дурний стан якийсь… Ніби все, але… Бл…дь, дурак я, напевно, але… мене назад тягне. Ну, добро! — він налив Івану. — Давай за тих…

Чоловіки підвелися і мовчки, скривившись, ніби від болю, жадібно ковтнули, не допивши до дна: залишки третьої, за традицією, виплеснули на підлогу. Трохи постоявши, сіли. «Земляк» втупився в підлогу. Іван роздивлявся людей, які також уважно спостерігали за ними, єхидно всміхаючись. Це був гурт «золотої» радянської молоді. Певно, їхали кудись на відпочинок. З гітарами та модними дорожніми сумками. Гарненькі дівчатка у великих капелюхах. Час од часу вони заходилися реготом, поглипуючи в бік двох афганців. «Прапорюги… Кончені алкаші», — сказав хтось із цієї компанії. «Земляк» не витримав, зіірвався з місця, але Іван встиг міцно схопити його за руку. На шиї розлюченого бійця напнулися жили, аж здавалося, що вони зараз порепаються.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Біла ріка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Біла ріка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Сергій Гридін - Незрозумілі
Сергій Гридін
Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи
Сергій Павленко
Сергій Батурин - Вакансія для диктатора
Сергій Батурин
Сергій Дячук - Крізь гілля
Сергій Дячук
Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Жадан - Інтернат
Сергій Жадан
Отзывы о книге «Біла ріка»

Обсуждение, отзывы о книге «Біла ріка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x