Сергій Лук’яненко - Вечірня бесіда з паном особливим послом

Перш ніж увійти до ліфта, Анатолій не втримався і подивився у вікно ще раз.

Певна річ, корабель Чужих був на своєму місці — прямо над пам’ятником Петру Першому, на висоті ста чотирнадцяти з половиною (перевірено) метрів, непохитно утримуваний в нічному небі антигравітаційними (заявлено) двигунами, і ланцюжок оранжевих вогнів, що позначають бойові рубки (здогадка), все так же оперізував краї величезного диска.

А куди він подінеться?

А внизу, під страхітливою машиною смерті й руйнації, що другий місяць ширяє над Москвою, мерехтіла ілюмінація, їхали по вулицях машини, гуляли, зрідка задираючи до неба голови, люди. Людина — дуже пластична істота. Людина здатна призвичаїтись до будь-чого, причому надзвичайно швидко.

Анатолій зітхнув й увійшов до ліфта.

— Доброго вечора, пане особливий посол, — привітав його охоронець. Немолодий вже чоловік, напевне в чині не нижче майора. Який-набудь «альфовець», імовірно.

— Доброго вечора.

Охоронець натиснув кнопку, і ліфт поповз догори. Якого дідька Чужі обрали саме цю будівлю?

— Як успіхи? — чемно поцікавився охоронець. Це було ритуальне питання, і відповідь Анатолія була не менш стандартною:

— Працюємо.

В ліфті напевно було встановлено з десяток підслуховувальних пристроїв. І в амуніції охоронця — ще з п’ять. Та в Анатолія — сім звуко-, відео- та дідько знає що ще записувачів, про які він знав, три — про які знати не мусив, і невідомо скільки занадто добре замаскованих. Розмовляти про будь-що було безглуздо, та він і не збирався ділитися таємницями з охоронцем… хай навіть той був перевіреним і відданим до нутра кісток професіоналом. Але сьогодні охоронець зважився на ще одне питання:

— У новинах… там було інтерв’ю з… — легкий кивок догори, — так вони сказали, що взагалі не збирались вести переговори… що тільки пан Анатолій Белов переконав їх не квапитись із захопленням Землі…

Анатолій промовчав. Та й охоронець, мабуть, збагнув, що за цю репліку, що вихопилася ненароком, йому ще доведеться відповідати, і замовчав.

Ліфт зупинився.

— Удачі вам, — позичив у спину Анатолію охоронець. — Удачі!

Схоже, чолов’ягу насправді пройняло…

Глибоко зітхнувши, посол з особливих доручень при президенті Росії Анатолій Белов ступив на територію інопланетного посольства.

Згідно з загальноприйнятою дипломатичною практикою — на територію чужої, а згідно з грубою правдою — варто додати «і ворожої» держави.

Ще два місяці тому тут був якийсь офіс. Втім, після того, як граги обрали саме цю будівлю для свого посольства у Росії, від офісу не лишилося і сліду. Чужі вичистили весь поверх до стану голої бетонної коробки за неповну годину. А ще через годину, коли Белов уперше увійшов у посольство, воно вже мало цей вигляд.

Стіни — оранжевий матеріал, схожій на розпатлану повсть, яка ліниво ворушиться. Підлога і стеля — те ж саме, тільки червонуватого кольору. Нечисленні меблі — незвичної форми, хоча їх призначення легко вгадати; розкидані по стелі нарости світильників випромінюють хоча й не яскраве, але абсолютно чисте біле світло.

Звісно, якщо біле світло можна вважати чистим…

— Доброго вечора, пане особливий посол, — чемно промовив граг, що сидів у двері. Його функція була приблизно визначена як охоронець-секретар. На піднятих майже до підборіддя тонких колінах грага лежав випромінювач, у повітрі перед ним висіла, стрімко міняючи барву, маленька куля… за припущенням — голограма, за припущенням — інформаційний термінал, за припущенням — працюючий у видимому, інфрачервоному, ультрафіолетовому і радіо діапазонах.

— Доброго вечора, — Анатолій кивнув, на кілька секунд затримуючи погляд на кулі — щоб сховані у стеклах окулярів записувачі, найновіша й надсекретна розробка учених, зібрали якнайбільше інформації. — Я не занадто рано?

Він знав, що прийшов на три хвилини раніше назначеного строку. Саме для того, щоб спробувати поговорити з охоронцем… за припущенням — менш досвідченим в дипломатичних іграх.

Як йому набридло це слово — «припущення»! Ніякої точної інформації, ні про що! Хіба що про висоту, на якій висять над Москвою, Вашингтоном і Пекіном літаючі тарілки. Та навіть це — з чим пов’язані періодичні коливання цієї висоти: плюс дванадцять сантиметрів, мінус вісімнадцять і вихід на попередній рівень?

— Пан особливий посол прийшов на три хвилини раніше, — повідомив граг. Луската щелепа посмикувалася, випльовуючи слова чужої мови, у пащі тріпотався роздвоєний язик. Очі грага, опуклі, позбавлені повік, здавалося, бачили Анатолія наскрізь. — Пан посол може зайняти час розмовою зі мною. Пан посол може випити чашечку чаю або почитати газету.