Сергій Лук’яненко - Вечірня бесіда з паном особливим послом

І, напевне, не варто приховувати факт несподіваного презенту від інопланетного колеги.

Перетинка, яка заміняє грагам двері, розсілася перед Анатолієм, і він увійшов до кабінету особливого посла планети Граг.

— Здорові були, мій дорогий, — посол встав з-за вузького стола у формі півмісяця. — Рад бачити вас у доброму здоров’ї, Анатолію!

Встав — це слабо сказано. Розпрямився. Зріс! Піднісся! Коли граг сидить, він ростом з найвищу людину. А коли розпрямляється — перетворюється на трьохметрову, страхітливого вигляду тварюку.

Ось тільки думати так про нього не варто… не тварюка, а колега! Ніхто не знає — може граги здатні читати думки?

— Здорові були, Дкар! — Анатолій посміхнувся, широко і радісно, з непідробною щирістю, нібито зустрівши найкращого друга, якого кілька років не бачив. — Як ваше здоров’я? Як ваша туга за рідними?

Ритуал привітання було виконано, і обидві високі договірні сторони всілися на щось на зразок чи то вузького дивана, чи то оббитої м’якою тканиною лави.

— Я приніс чергові пропозиції він нашого президента, — сказав Анатолій. — Дуже хороші пропозиції!

— Я виявляю слабкий ентузіазм, — люб’язно повідомив граг.

— Ось, дивіться, — Анатолій дістав з портфеля карту. Розкинув у повітрі — і, як завжди, напружився, відчувши, що під картою утворилася невидима — тай невідчутна на дотик — опора. — Ми хочемо запропонувати вам наступні території…

Граг чемно чекав.

— Костромська, Ульяновська, Архангельська області, — Анатолій указав на відзначені червоним райони Росії. — Це ми вже пропонували. Але!

Він намагався придати голосу бадьорість та оптимізм. Сволоцюги. Тварюки. Ні, не може він думати про них інакше, і ніхто не зможе. Хай граги відступили від початкового плану… згону усіх людей до резервацій… до резервацій в Антарктиді і Гренландії… Однаково. Тварюки, тварюки, тварюки.

— Ми пропонуємо вам Псковську область і… увага! Це дуже велика поступка з нашого боку, зрозумійте це! Краснодарський край! Ви ж любите теплий клімат, чи не так?

Чужий посол мовчав, дивлячись на карту. Немов йому не солідний шмат Росії пропонують, а… недогризок яблука.

— Зрозумійте, що для нас самих ці території надзвичайно важливі. Там живуть десятки мільйонів людей, там розташовані дуже важливі заводи, сільськогосподарські угіддя…

Граг цокнув язиком. Похитав головою — явно наслідуючи людський жест.

— Ні.

— Ми також не заперечуватимемо проти повної анексії цивілізацією Граг України, за винятком півострова Крим, і Кавказу, — з виглядом людини, яка іде на останню жертву, сказав Анатолій.

— Ні.

Анатолій зазирнув у холодні очі грага. У крайньому разі він мав повноваження запропонувати грагам ще частину територій, які вони вимагали. Навіть Москву. І Красноярський край.

Людство не має сил чинити опір загарбникам. Є сили лише торгуватися… і те завдяки «притаманній расі Граг доброті й пошані до чужого життя».

— Ми далеко відійшли від своєї початкової пропозиції — відібрати найкращих представників людства й оселити їх під охороною в резерваціях, — сказав Дкар. — Виявляючи повагу до менших братів по розуму ми почали переговори. Нашою останньою вимогою була передача кожною країною половини своєї території для розміщення біженців з планеті Граг. Бажано — тієї половини, де клімат найтепліший.

Анатолій мовчав. Так, саме так. І ми готові. Насправді — ми вже давно готові віддати вам половину своєї планеті. Ми просто намагаємось торгуватись…

— Оскільки нашим ученим вдалося створити дестабілізатор простору і знищити чорну діру, що загрожувала нашій системі, — граг говорив, мов заганяв цвяхи у кришку труни, — ми отримали час для цих переговорів. Але наша раса молода, енергійна і віднині націлена на експансію. Ми потребуємо придатних для білкового життя планет. Ці планети — велика рідкість у Галактиці. За останніми даними з Грага ми потребуємо територію не меншу, ніж планета Земля.

Все. Приїхали.

Ось чим пояснюється подарунок охоронця. Яка різниця, що люди зрозуміють зі старої газети, коли планета приречена? Випустять граги свій давно розрекламований «хомо-вірус», і через три доби на Землі не лишиться жодної людині. Ну… хіба що тремтячі від жаху президенти у герметичних бункерах.

Йому раптом закортіло зробити те, на що дипломат просто не має права. Ніколи. Ні з ким. Ні з людожером Бокассою, ні з Чужим, готовим убити всю людську расу.

Учепитися в лускату шию. Померти, але спробувати вбити цю тварюку. Самодовільну, нахабну, яка походить з якогось поважного роду — предок Дкара зробив щось дуже важливе. Мабуть, знищив попередню беззахисну планету.