Сергій Дячук - Біла ріка

— А шо, Іванчику, на побивку?

Іван кивнув.

— Йо, файно… А шо война та? — розгубившись, спитав Тетка.

— На війні, як на війні, — скупо відповів Іван.

— Йо, йо, — багатозначно пробурмотів пасічник. Потім знову всміхнувся і запросив зайти до себе:

— То, може, зайшли б до мене на пасіку, — меду б вам насипав.

Юрій у передчутті смачної тетової медовухи підкрутив собі вуса правою, з відрізаними до половини пальцями — скалічив на уральських шахтах — рукою, і подивився на Івана, який теж помітно звеселився від цього запрошення. Вони мовчки проминули багну [83] Багна — болото. . На лавці біля порти сиділа баба Матріщена, яка задрімала на літньому карпатському сонці. Чоловіки, усміхнувшись, не стали її будити. Тетка був її сусідом на цій стороні, але жив він на Галіції, де також мав хату. Тут, на колишніх ґрунтах Кабюків, він тримав свою пасіку з добротною двоповерховою хатою.

Чоловіки зайшли в сад. Під самим лісом, через паркан, були горби, толока і далі вже — смереки. Тетка бігав коло гостей, розставляв посуд. Юрій, сівши до столу, знову підкрутив собі вуса. Іван пішов роздивлятися вулики. Пригадав, що у маминого тата, Василя, також колись були бджоли; він ще мав таку природну властивість, що від бджолиних укусів не розпухав, тому сміливо зазирав усередину акуратно встановлених у саду, під деревами, вуликів. Тетка виніс пляшку медовухи і закуску: паштет з курятини, — навіть уже за столом не переставав його нахвалювати, примовляючи:

— Йуй, та такий добрий вийшов, їжте, бігме, файний, свіжий!

Чоловіки вже випили по одній. Іван з Теткою розговорились про вулики і бджолярство. Юрія це мало цікаво, тож він мовчки наминав тушонку.

– Їжте, їжте, Юрчіку, — фейст добра вийшла!

— Йо, йо! — задоволено мугикав старий. Після третьої медовухи Юрій аж так звеселився, що почав розповідати про парафіяльні справи: і про те, що ремонт в церкві треба робити, і про те, яка файна служба була цієї неділі. Іван зрозумів, що тестю вже доста, — він підвівся і гості, подякувавши господарю за гостину, вийшли на двір. Баба Матріщена все ще дрімала на лаві, а на горбі вже стояла Марія, взявши руки в боки. Вона мовчки дивилася в долину, спостерігаючи за чоловіком та зятембатьком. Захмілілі чоловіки потиснули міцно один одному руки, ледь не обійнявшись, але не зробили цього, бо ж це певна ознака, за якою можна визначити міру сп’яніння. Попрощавшись, пішли через багну просто перед Мільковою хатою. Хоч серед болота лежали дерев’яні дошки, але йти по них їм не вдавалося, — чоловіки геть змочили собі ноги. Мількова хата, акуратно пофарбована у блакитний колір, як і Юрієва, стояла під Кабюковим горбом. Її одноокий господар, Мілько, і його ґаздиня Катюня працювали на цегляному заводі у селі, де ґазда і втратив око, й тепер ходив, мов пірат, з чорною пов’язкою, яка так жахала довгопільських дітей. Коли Юрій з Іваном пробиралися повз його хату по багні, Мілько якраз клепав косу. Помітивши їх своїм одним оком, він встав, усміхнувшись, зняв капелюха і привітався з сусідом та його зятем. Юрій п’яним голосом крикнув:

— Мілько, Боже помагай!

— Дяковать! — відповів той, ледь не сміючись, вертаючись до своєї справи.

Чоловіки ледве-ледве перелізли через латку паркана, за якою на Кабюковій ділянці стояла висока некошена трава; між нею пробивалися маленькі духмяні квіточки, над полем літали метелики, над крутим схилом стояли підряд три старі яблуні з гілками, порослими мохом, з маленькими, але дуже солодкими яблуками, які вже осипалися в траву. Юрій ще більше, ніж завжди, припидав на ту ногу, яка була від природи коротша. Склавши руки за спиною й усміхаючись у вуса, він пішов в обхід, горбом, витоптаною в траві стежкою, наспівуючи якийсь псалом. За ним йшов Іван. Раптом він побіг поперек, під круту гору. Тут трава вже була скошена. Але до Марії все одно обоє підійшли разом. Марія, усміхаючись, подивилась на Юрія.

— А чим вас там Тетка годував?

— Курячим паштетом, — радісно повідомив Юрій.

– І шо се, Юрчіку? У пятничку мєсо їв? Наскоромивсе.

Юрієву усмішку замінили здивування і розгубленість:

— Йуй, таки наскоромивсе!

Іван голосно засміявся, жуючи одне з підібраних яблучок.

У Тетки через два дні, коли Іван вже мав вертатися в Афганістан, виздихають усі кури — невідомо, від чого. І Тетка ще довго буде у селі розповідати про те, що «то я Юрчіка скоромним нагодував у п’ятницю. А втім, не дуже він за тим банував.

— Тетка обіцяв меду насипати, то най малий візьме слоїк та й збігає в долину, — сказав Іван Марії. Стара енергійно вийшла надвір, зняла з паркану слоїк, сполоснула його, покликала малого.