Сергій Дячук - Біла ріка

Зранку ще було темно, коли Юрій дочитував псалтир. Внизу, на дорозі, стала вантажівка з критим кузовом. Розвозка, що збирала людей на роботу. В ній уже сиділи Федор, Микуця, Іван, брати Юрія. Юрій загасив свічки, поклав книгу в шухляду. Жінки лагодили йому «тормозок».

— Далеко зібралися? — спитав їх Юрій, перш ніж вийти з хати.

— У долину, в магазин галантерейний. Юрій лише всміхнувся.

В селі Катерину з мамою перестріли якісь жіночки, які стояли при дорозі. Вони привітно всміхнулися Марії та її доньці.

— Добрий день! А єк дужа, Катеринко? — спитали вони з фальшивою скорботоюб, трагічно скрививши обличчя. Марія з Катериною вдали, що не почули. Упівголосу за їхніми спинами хтось прошепотів:

— Та вона слаба на голову! Через чоловічий х…й здуріла.

Катя, почувши це, ледь не розплакалася. Її змучене обличчя перемінилось.

— Не зважай, не бери до голови. Курви, вони і є курви, — і потім, коли вже підходили до церкви, Марнія, перехрестившись, додала:

— Люди се ненаведят, байка, — аби Бог любив!

В магазині не вдалося купити все, що планували, — тільки сигарети і цукерки. Вони піднялися на Греблену і йшли деякий час цією мальовничою горою, подібною до раптово застиглої хвилі. Ранішній туман ховав ліс і все довкола.

— Як у дитинстві, — прошепотіла, сумно всміхнувшись, Катя. Вона колись ходила сюди до бабиного брата — з дрібними дорученнями Матріщеної. А якось заблукала, і тоді згадала, як вчили батьки: що не треба лякатись у таких випадках. Тоді мала Катерина стала біля смереки і на хвилину заплющила очі. Й потім зразу побачила, що стоїть просто перед хатою вуйка. Так і тепер: поблукавши трохи в тумані, жінки вирішили трохи перечекати, заплющивши очі, після чого відразу вийшли до хати старої ворожки.

У хаті з порогу було чути тютюновий запах. За столом біля вікна, під іконами та підв’язаними до грубого сволоку сухими травами, сиділа стара гуцулка. Наче зі старої світлини. Жовтим, у павутині дрібних зморшок, обличчя. Тільки замість люльки вона курила сигарету, час од часу заходячись старечим кашлем. Стара гуцулка глипнула на жінок, що стали на порозі.

— Що се вклякли? Заходьте, сідайте! Якщо вже прейшли, — і вона вказала рукою на лаву, застелену смугастою веріткою [82] Верітка — доріжка. .

— Добрий день! — привіталася Марія.

— Доброго здоровічка, — відповіла стара. Вона погадала на Івана і сказала, що все буде добре. Потім дістала з сумки цукерку і раптом знову заговорила до жінок, які вже виходили з кімнати.

— Лише не знаю нащо… ви до мене приходили… — зіазналась стара. — Юрчік савтері вичітує, а ви по ворожках…

І замовкла, задумавшись.

— А хочеш, він до тебе приїде?

Катерина кивнула. Стара, запаливши нову сигарету, проникливо подивилась на неї.

— То він до тебе приїде.

Коли повертались, вже розвиднілося так, що навіть можна було роздивитися далеку Путилу, районний центр, що вже трохи обріс «капітальними» будівлями: потворними багатоповерхівками.

Жовто-сіра курява розвіювалася, і вже можна було роздивитись обриси будівель кішлаку в низині, оточеного скелястими горами. Офіцер кричав у рацію:

— Б…ядь, всі там живі?

Рація затріскотіла і зашипіла, офіцер знову гаркнув у навушник:

– Є втрати?! У вас там всі живі?! Через шипіння почулися голоси:

— Один-пшшшшш-двухсот-пшш-є…

Поранені-пшш-як-чуєте-пшшш?!

— Чую, б…ядь! — роздратовано прошипів у відповідь офіцер. — Виводь колону!

— …пшшш-точно-пшш-зрозумів-пшшшш…

Знову пролунали постріли. Стріляли з кишлаку.

Офіцер опустив навушники, — їх одразу забрав боєць з нашивками сержанта, натягнув на вуха.

— Викликай підтримку з повітря! — наказав командир.

Сержант нервово, зриваючись на крик, затарабанив у мікрофон:

— База, база, як чуєте, як чуєте! База, база. Викликаємо підтримку з повітря, координати…

Кишлак оточила радянська бронетехніка, з гір долинало ревище двигунів, і воно посилювалось.

Полковник біля «командирського» БРД-ема примружив очі:

— О, невже?! Не минуло й півгодини!

З-за сусіднього горба вилетів перший з двох «Мі-24» з червоними зірками на борту. За мить з’явився й другий. Наче двійко летючих крокодилів. Власне, за класифікацією НАТО їх так і називали. Гуркіт двигунів затопив усе довкола. Вони відстрілювали теплові ракети ліворуч і праворуч від напрямку руху. З околиці кишлаку в їхньому напрямку полетіла ракета, яка тут таки пішла за тепловою «обманкою» вбік. Другий гелікоптер негайно дав залп з нурсів у те місце, звідки стріляли. Полковник дивився в бінокль: