Сергій Дячук - Біла ріка

— Да нормально. Особіст нормальним мужиком виявився. Того майора, що мене забрав, нах…й послав. Сказав: «Йдіть, товариш прапорщик, служіть далі, батьківщина відшкодує збитки».

– І все? — спитав, не повіривши, Мічман.

— Ну, да, все.

Мічман більше не питав нічого.

Того року, коли Катя з дітьми приїхала в гори, її молодшого брата провели до армії. Микуця так хотів до війська, що на медкомісії навіть про вирізаний аппендицит боявся згадати — а раптом через це не візьмуть? Врешті-решт потрапив служити в омріяні ВДВ, до міста Псков. Мрія чи не кожного хлопчака тієї держави.

Їхню частину мали відправляти в Афганістан, але в останню мить щось переграли — і відправили Вітебську. Для гордого гуцула три роки служби давались важко.

На проводи сина до війська савтерник Юрій вперше у своєму житті зайшов до сільського клубу. Хтось із молодих горян, побачивши його, вигукнув: «Світ захитається, бо Юрій-савтерник до клубу зайшов!». Юрія в селі всі поважали і водночас побоювались. Працював він робітником, прокладував дороги, а вночі — за троячку чи й просто за простибіг — вичитував псалтир у людських потребах, і Бог вислуховував молитви Юрія — люди це помічали. Горяни знали, що він забороняв дітям носити краватки, бо то від лукавого, і ходити на гульки до клубу.

Вдруге в житті Юрій переступив поріг клубу, коли зустрічав сина з армії. До влади в країні прийшов новий генсек — Михайло Горбачов. Починався відлік останніх років існування СРСР — наче перед запуском ракети з Байканура.

Люда прибігла з села запиленою дорогою, навіть не зупиняючись, коли її обганяли лісовози і порохи летіли в обличчя. Пилюка залітала в ніс, очі, рот, і вже на горб їй не вистачило сил. Дівчинка ступала соковитою зеленою травою, в якій яскравими бурими чи жовто-блакитно-білими плямами проростали польові квіти. Над ними кружляли метелики.

— Все купила? — спитала вимогливо Марія.

— Йо, бабушка, — відповіла мала, втираючи піт з лиця.

Марія подіставала з торби черствуваті буханці хліба, на дні лежала пачка сигарет «Космос».

— Чємна! — похвалила стара онуку. — Візьми хліб до хати.

Сама пішла до старої яблуньки, де на лаві, за столом, сиділа Катерина, склавши руки.

— Катерино, Люда прийшла з села.

Катя, ледь усміхнувшись, подивилася на Марію. На її лиці ще були помітні наслідки важкої депресії. Марія енергійно взяла її за руку, діставши з кишені піджака пачку:

— Посмалимо?!

Жінки пішли за хату, сіли на довгій лаві, — тут їх ніхто не міг бачити. В хаті тим часом Люда сварилася з Сергієм. Марія перевірила кишені й крикнула онуці:

— Люда! Люда! Лиши малого і біжє сюде! За мить мала прибігла

— Принеси сірникє.

Люда побігла назад до хати.

Марія взяла пачку, покрутила в руках, намагаючись зняти плівку.

— Дайте я, мамо, — звернулася до неї Катя. Вона зняла плівку, дістала з неї сигарету, запропонувала мамі. Прибігла Люда з сірниками, простягнула бабі коробку. Стара, перш ніж прикурити, потрусила її, наспівуючи:

— Діти, діти, куда вас подіти? Засунути в коробушку, будете шкряботіти! — всміхнулася і подякувала малій. — А може б ти сходила до кернечки, води свіжої принесла?!

Мала мовчки взяла путню і пішла в долину. Жінки мовчки сиділи, затягуючись димом, — лише Марія час од часу закашлювалась.

— Слухай, Катеринко, мене, але абес ти то дєдьові не казала, добре?

— Йо, мамо! — байдуже відповіла Катерина й Марія вела далі:

— Та жінка, що тобі відроблєла, знає ше одну одну, з горбів. Фейст сельна, гроші не бере, а люде кажут, шо усе про всіх знає. То може ми б зранечку, після того, єк дєдьо на роботу поїде, може б цей, сходели до неї? Але спершу б в магазині цукру, муке трохи, сигарет та конфєт купили, бо вона ж гроші не бере… То вона б про Івана шо сказала.

Скрипнула порта, Марія визирнула з-за кута хати:

— Йуй, Юрій з Миколаєм йдут!

Жінки швидко загасили сигарети, недопалки кинули у шанець, куди стікала вода зі стріхи, і почали махати руками перед собою, щоб розвіяти дим.

Чоловіки зайшли до хати. Миколай привітався з Катею, на що жінка кивнула, усміхаючись. Юрій завів брата до хати і дістав із шафи якусь божественну книгу, що спеціально для нього панотець привіз із Чернівців.

— Оце курют оту гидоту, а то лише здоровє жере! То ж куріння нечистому!

Вуйко Миколай, як його кликали діти, засміявся.

— Йо, йо, Юрчіку, але шо я тобі скажу, — він поклав руку на плече брата і його могутній голос пом’якшав. — Аби ти їм не заборонєв. Бо то хоч і гидота, але нервічну систему таки заспокоює.