Сергій Дячук - Біла ріка

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Дячук - Біла ріка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Историческая проза, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Біла ріка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Біла ріка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Біла ріка» — історія трьох поколінь буковинської гуцульської родини. Автор належить вже до четвертого. Родинні історії про цісарську та румунську армії, про вояків УПА та "яструбків", про "совєти", про те, що своє кохання можна віднайти навіть у сибірському таборі. Дія відбувається не тільки в рідних Карпатах, але на теренах всього СРСР і навіть за його кордонами — в НДР та Афганістані.

Біла ріка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Біла ріка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Заї…ли, довго ще? Мене сушняк дере!

— Даа, саме час уже похмелитись.

Строєм пробіг легенький сміх. З першої шеренги вирвалося голосне:

— Відставити!

У відповідь — той самий голос:

— Що відставити — похмілля відставити?

Під легкий пересміх виголошували прізвища відзначених; з різних боків вони стройовим кроком підходили до генерала, козиряли, забираючи кожен свою грамоту, гордо відповідали на його привітання:

— Служу Радянському Союзу!

Іван вернувся у стрій з грамотою, з другої шеренги хтось кинув:

— Служи, Іван, как дєд служил!

— А дєд на службу х…й ложил! — завершив примовку Іван.

— Слухай, гуцул, ну, хоч ти мені скажи: що ми тут робимо?

Його підтримав інший голос:

— Блядь, я на цю війну не підписувався. Добре ще оті, у Вітчизняну, але ми за що воюємо тут?

Іван стояв мовчки, примруживши очі. Раптом йому пригадалося обличчя того коваля, який здирав підкови зі старенького коня у колгоспі в Киселицях, перед забоєм. Коваль тоді на мить повернувся і, побачивши хлопців, які перелякано вирячилися на його роботу, посміхнувся. Іван тепер чітко пригадав його обличчя…

– Іван, скажи, на кой ми тут?!

— Розмови у строю! — зауважив командир. Оркестр потужно заграв «Прощаніє словянки», колона рушила строєм: дивитись на виступ артистів із Москви. Військові посідали на лавочки. Навіс був лише над сценою, на якій баян кружляли жінки в стилізованих кокошниках і сарафанах. Потім хор співав пісні Великої вітчизняної. Зморені сонцем і війною чоловіки сиділи, втупившись на сцену, ніяк не реагуючи, лише якось машинально плескали у долоні після кожного виступу.

— Цікаво, а їм сказали правду, куди їх везуть? Минулого тижня по всьому аеродрому збирали книжки й туфлі на шпильках. Духи із зеленки літак заху…чили при посадці, — а там бібліотеку з Союзу везли.

Чоловіки мовчали. Закінчився черговий номер, усі знову заплескали у долоні. На сцену вийшла дівчина з довгими ногами і в короткому сарафані, з кокошником; у простягнутих руках вона тримала перед собою великі штучні яблука на таці. Глядачі помітно пожвавилися, засвистіли. Хтось голосно, щоб усі чули, вигукнув:

— Ух яка! Підем погуляєм?!

Військові зареготали. Сміх розчинився у гучній музиці: дівчина кружляла на сцені з підносом. Після концерту всіх присутніх запросили на пам’ятне фотографування з артистами. Солдати полізли на сцену, відштовхуючи один одного, — всі намагалися стати поруч із тою артисткою в короткому сарафані; ті, кому пощастило, сміючись, щось шепотіли їй на вухо. Артистка стримано усміхалася у відповідь.

Коли вже бійці розходилися по казармах, пролунав сильний вибух біля смітника за кунгом. На якусь мить усі розгубились, а потім швидко побігли туди. Біля вирви лежав скалічений боєць у шоломі, без лиця, весь у крові.

— Видно, територію на міни перевіряв, — сказав Іван.

— Ткнув прямо в капсуль! Ось, бля…, їбо… ло як! — сказав Мічман, ставши навколішки. Він вже й сам був весь перемазаний кров’ю. Поранений солдат простогнав щось слабким голосом — кликав маму.

— Тримайся, синок! — нашіптував хтось із тих, хто приніс брезентового плаща. Чоловіки усі разом акуратно переклали бійця на плащ і обережно понесли до медмашини, зеленого пазіка. Хтось примовляв:

— Тримайся браток! Держись…

Коли його поклали у машину, щоб відвезти в госпіталь, він був ще живий і стогнав: «Мама, мама…». Машина поволі рушила, чоловіки в закривавлених хебешках лишились мовчки стояти.

– Іван, дай сигарету, — попросив Мічман. Іван дістав з нагрудної кишені пачку і простягнув Мічману. Той дістав одну, вернув решту і, присівши, закурив. Дивний, нетутешній спокій відчував він у своїй душі.

ЗАКОЛОТ

Через тиждень вернулися десантники з рейду. Дужі хлопці, зовсім молоді, але на вигляд — ніби сорокалітні. Зістарені війною. Іван і Мічман стояли поруч біля машини. Край дороги сиділи зв’язані духи. Один з хлопчиків-десантників дістав шмат сала. Відрізавши кусень, заходився запихати його в рота одному зі зв’язаних душманів, примовляючи:

— На, жери, сука! Що? Не лізе? Блядіна! Один з десантури, з м’язистими руками в татуюваннях, стояв біля трофейноі зброї. На поясі у нього висіли наступальні гранати РГД-5. За спиною, як і у всіх десантників, — маленький ручний протитанковий гранатомет РПГ-18 «Муха». Він, вочевидь, добре розумівся на зброї: поруч, на камені, лежав його АК з обмотаними ізострічкою елемантами, які могли давати бліки на сонці або ж створювати зайвий шум. Десантник брав кожну з рушниць і коментував її властивості.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Біла ріка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Біла ріка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Сергій Гридін - Незрозумілі
Сергій Гридін
Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи
Сергій Павленко
Сергій Батурин - Вакансія для диктатора
Сергій Батурин
Сергій Дячук - Крізь гілля
Сергій Дячук
Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Жадан - Інтернат
Сергій Жадан
Отзывы о книге «Біла ріка»

Обсуждение, отзывы о книге «Біла ріка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x