Сергій Дячук - Біла ріка

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Дячук - Біла ріка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Историческая проза, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Біла ріка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Біла ріка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Біла ріка» — історія трьох поколінь буковинської гуцульської родини. Автор належить вже до четвертого. Родинні історії про цісарську та румунську армії, про вояків УПА та "яструбків", про "совєти", про те, що своє кохання можна віднайти навіть у сибірському таборі. Дія відбувається не тільки в рідних Карпатах, але на теренах всього СРСР і навіть за його кордонами — в НДР та Афганістані.

Біла ріка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Біла ріка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вони чорними байдужими очима дивилися на полонених. Один із найманців підійшов до прапорщика, вдарив. Той впав на бік. Душман зняв АК, широкий ремінь якого був вишитий орнаментом: червоний, зелений і чорний кольори. Він перезарядив автомат і добив пораненого бійця. Той мотострілок, який безупинно плакав, після атоматної черги зайшовся криком, бився в істериці. Пролунав постріл — крики припинилися. Один із найманців, який не ховав обличчя з довгою кучерявою бородою, поклав на землю свій кулемет, модернізований ПКМ з коробом на сто патронів. Дуло кулемета оперезували мусульманські ружальця — на удачу в бою. За спиною в нього висів ручний протитанковий гранатомет РПГ-22 «Нетто». Цей душман дістав з-за пояса «пеш-кабз», кинжал з довгим лезом, схожий на ріг молодого сайгака. Поглянув на ватажка, який стояв біля каменя. У командира моджахедів лице було закрите чорною хустиною. Хижі чорні очі, чорний «перу хан», радянська розгрузка на грудях. В руках він тримав АК–47 з прив’язаними ізострічкою додатковими ріжками. Вільною рукою (кілька перснів свідчили про поважне походження) він пребирав зернятка своїх кружалець. Ствердно, ледь помітно він кивнув головою — і бородань почав різати полонених. Їхні крики відлунювали від пощербленої гори до неба, де кружляло хиже птаство. На світло-блакитному небі — жодної хмаринки. Тільки велике біле сонце.

САЛАНГ

Велика скеля одразу за Вижницею — немов ворота в гори. Вона відділяє рівнинну частину Буковини від гірської. Дорога в’ється і тікає в гори, дорожні знаки повідомляють про назви населених пунктів. Автобус переїжджають невидимий кордон між Буковиною і Галичиною, і про це можна здогадатися з плакату при дорозі: «Вас вітає Верховинський район Івано-Франківської області» або «Путильский район Чернівецької». Могутньою течією летить Черемош, що в Устеріках вже один — і Чорний, і Білий. Це єдина дорога вглиб гір. В селі — яскраво прикрашені нові хати, часто вкриті «шубою» з різноманітними оленями; дерев’яні старовіцькі хати, що вицвіли протягом багатьох років; криниці великі і маленькі, з надбудовами, з кольоровим склом у віконцях, накриті, як і деякі хати, бляхою. Скрізь квіти, здебільшого гладіолуси, айстри і соломінки. Каплички при дорозі, церкви у кожному селі, пофарбовані темно-жовтою чи зеленою фарбою: усі трибанні, з хитрим плетивом заліза, — майстерні витвори гуцулів-ковалів. Урочисто прикрашені цвинтарі з побіленими хрестами, штучними і живими квітами на могилках, які аж світяться на сонці. Копиці сіна, забиті остриви; жінки громадять, чоловіки скирдують або ще косять. Акуратно складені дрова у дровниках чи одразу під стінами хат. Старі гуцули і гуцулки при дорозі: чоловіки в штанах, заправлених у чоботи, в кожухах, кептарях і — неодмінно — в зелених румунських капелюхах, з вусами, закрученими ще по австрійській моді; жінки в запасках, іноді в постолах; молодиці в болоньєвих радянських куртках, замурзані діти на зупинках. І всі вони, коли їде автобус, стоять та вдивляються у вікна, ніби намагаючись впізнати пасажирів чи просто роздивитись, хто їде в гори.

В забитому автобусі гуцули голосно сміються, розмовляють; якась бабця везе порося у мішку; ще якісь дошки, мішки. Раптом — інша картинка. Киселиці: чоловіки заводять старого білого коня в яблуках на двір колгоспної стайні.

— Товариш прапорщик! Товариш прапорщик! — вигукував засмаглий, упрілий боєць з закатаними рукавами, в «афганці» зі світло-зеленою зірочкою.

— Що? Що сталося?! — перелякався спросоння Іван.

Він сам не помітив, як заснув, розморений спекою афганського дня.

— Може, привал? Пообідаємо? Бо жерти вже давно хочеться.

— Що, вже Саланг!? — здивувався Іван, втерши піт із чола.

— Так точно! — усміхнувся боєць.

— Вот, блядь, швидко доїхали!

Колона учповільнила швидкість, Іван скомандував:

— Тормозі!

Вантажівка загальмувала, навсебіч полетіли жовті порохи.

Іван відчинив двері, на яких згори, при шклі, був закріплений звичайний армійський бронежелет, і вистрибнув із високої кабіни.

Колона стояла край дороги, у затінку вантажівок сиділи військові, які тепер, в умовах війни, мало нагадували вояків регулярної армії, а були радше схожі на піратів: деякі зарослі, в кросівках. Іван, у якого замість двох зірок прапорщика на погонах була нашита широка стрічка старшини, приєднався до бійців.

Усі сиділи мовчки і їли тушонку з банок. Одразу по тому, як колона стала на обід, її обігнала інша — з бензовозами у складі. Вона поволі проїхала поруч: можна було роздивитись рум’яні молоді обличчя солдатів; деякі сміялися і щось викрикували.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Біла ріка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Біла ріка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Сергій Гридін - Незрозумілі
Сергій Гридін
Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи
Сергій Павленко
Сергій Батурин - Вакансія для диктатора
Сергій Батурин
Сергій Дячук - Крізь гілля
Сергій Дячук
Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Жадан - Інтернат
Сергій Жадан
Отзывы о книге «Біла ріка»

Обсуждение, отзывы о книге «Біла ріка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x