Сергій Дячук - Біла ріка

Залунали дзвони, в церкві починалась служба. Жінки, які стояли на дорозі, перехрестились. Нечисленні віряни почали заходити до храму, знімаючі взуття на вході, хрестячись перед іконами, б’ючи поклони і туляючи свічки у пісок в свічнику. Жінка при цьому шепотіла сама до себе:

— А дійсно було багато ос.

Глибоко вдихнувши, додала:

— Великі зміни йдут. Йо. Фейст великі переміни будут. Най Бог береже.

Свічник у вигляді херувима, що звисав над царськими ворітьми древнього Довгопільського храму, збудованого на честь святого воїна Дмитрія Солунського, почав тихо розхитуватись одразу по тому, як священик виголосив:

— Мир Вам!

Отець розкрив книгу, зосередився і почав монотонно, упівголоса, співати уривок зі Святого Євангелія, тримаючи пальці на пожовклих сторінках. Ще теплий серпневий вітер хитав крони дерев за вікном старовинного Довгопільського храму; море зелених листочків виблискувало на сонці у сумовитому передчутті холодної, як завжди, карпатської осені. Отець почав співати голосніше:

– І припливли вони до землі Герасинської, що навпроти Галілеї. А як Він ступив на суходіл, зустрів їх один чоловік із міста, якого мучили демони упродовж багатьох років, і одежі не носив, жив не в домі, а в гробницях. Побачивши Ісуса, він вигукнув, припав до Нього і гучним голосом прокричав: «Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч Ти мене!» Бо Ісус наказав нечистому духові вийти з того чоловіка. Довгий час він хапав його, — його в’язали залізними ланцюгами й путами, стерегли, — але він розривав кайдани, будучи гнаним бісом по пустинях. Запитав його Ісус, кажучи: «Як тебе звати?» Той відповів: «Легіон!» Бо багато бісів увійшло в нього. І просили Його, щоб не наказував їм іти до безодні. А там було велике стадо свиней, які паслися на горі. І вони благали Його, щоб наказав їм увійти в них. І Він дозволив їм. Біси ж, вийшовши з чоловіка, перейшли у свиней. І кинулося стадо з кручі в озеро, й утопилося. А пастухи, побачивши, що сталося, повтікали й сповістили в місті й по селах. І люди вийшли, побачили те, що сталося; вони прийшли до Ісуса і знайшли чоловіка, з якого біси вийшли; він сидів зодягнений, при розумі, біля ніг Ісуса, — і налякались, бо ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. І попросили Його всі люди Герасинської землі відійти від них, бо були охоплені великим страхом. Він увійшов до човна й повернувся!

Отець закінчив читати й перехрестився, вдивляючись у прихожан. З різьбленого позолоченого іконостасу відходила потьмяніла від часу позолота, де-не-де відкривалося тепле дерево з різьбленим гроном винограду і листям. Виноградне галуззя хитро перепліталось аж до головної бані. З другого ярусу іконостасу на людей дивились рибалки-апостоли, мальовані янголи таємничо зазирали до храму з іконостасу; тьмяні лики ледь усміхались — так, ніби вже все знали про людей, які молились тепер: хтось із них ставав навколішки, хтось схиляв голову, хтось прислухався до панотця, який тількино вичитав Євангелію.

Святі янголи і архангели, шестикрилі серафими теж наче застигли, вражені тим, що виспівував священик із книги; поруч на стіні проступало зображення, щойно читане з Євангелії: Христос підняв руку до неба; трохи нижче — свині, що летять у долину, котяться, падають; деякі тварини перетворюються на оскаженілих кабанів — справжніх чудовиськ із іклами; поодаль гурт апостолів, які перелякано спостерігають за дивом; в ногах Христа молиться зцілений чоловік; пастухи біжать до міста на горі, з якого вже виходять здивовані місцяни, — там зображення геть потьмяніло від часу. Ледь погойдувався свічник-херувим, освітлюючи образ Христа в облаченні архієрея, який возсідав на небі, тримаючи в руках розкриту книгу. В храмі приємно пахло гірськими квітами, розкладеними вздовж іконостасу під іконами. Вся церква була наповнена процесійними предметами роботи старих гуцульських майстрів: різьблені хрести і трійці наче сховалися тут і доживали свого віку, бо світ довкола страхітливо змінювався і ці речі вже мало цікавили нове покоління гуцулів. Рідко коли можна було побачити в храмі молоду людину в традиційному строї.

У свічнику над царськими ворітьми, що був вирізьблений у вигляді янгола, вже догорали свічки. Юрій повільно розкрутив мотузку і херувим зі скрипом почав спускатись до підлоги. Петришкан загасив свічки і акуратно повиймав недогарки. Якийсь дід, скориставшись нагодою, поставив свою запалену свічку. Підійшла донька Юрія, Катя, поправила хустку на голові, й теж притулила свічку. Юрій потягнув мотузок і підсвічник з тим так скрипом почав підніматися вгору, поки не завис біля янгола, який спотайна усміхався; нові свічки тепер яскравіше підсвітлювали його фігуру, а його усмішку тепер було добре видно. Світильник ще ледь-ледь розхитувався, освітлюючи образ грізного Христа-Архієрея з другого ярусу іконостаса; звідти на людей також поглядали й рибалки-апостоли. Катя стала біля іконостаса перед іконою Богородиці. Вона раптом пригадала собі, як ще в школі, вертаючись додому, знайшла на ріці побиті, викинуті старовіцькі образи, мальовані на склі: святі лики лежали, пересипані річковим камінням, і безпорадно усміхались. Тоді мала акуратно позбирала їх і принесла до хати.