Сергій Дячук - Біла ріка

— Він буде мати щєстя через тебе, — раптом, не дивлячись на Катерину, сказала стара.

— Хто? — здивовано перепитала мала.

— Твій чоловік! — відказала подорожня. — Будеш мати двох дітей: дівчинку і хлопчика.

Катя лише нервово засміялася. В цей момент до них підсіла Доця.

— Син буде копія ти, але малим буде слабувати. Спасеш — буде жети, буде з великими людьме говорети!

Доця й собі засміялась.

— Йо! Хіба з головою сіліради! Які тут велекі люде?

Стара усміхнулася у відповідь.

— Ну, файно дєкую, абе здорові буле, що старою не погордели і їсти дале.

Стара вийшла надвір і повільно пішла дорогою край ріки.

До сільського Киселицького клубу, як завше, привезли кіно — «Вечори на хуторі біля Диканьки». Федор дуже любив цей фільм, тому не пропускав жодного показу. Він заходив у залу непомітно, коли механік вже запускав проектор, і виходив ще до того, як кіно закінчувалось.

Вертаючись додому, він дістав пачку «Паміру» і закурив. Закашлявшись, викинув сигарету у берег. Уже дійшовши до хати, побачив, що у ній, на другому поверсі, горить світло.

— Напевно, Іван приїхав, — пробубонів сам до себе Федор.

Він зупинився біля дверей, дістав ще одну сигарету, затягнувся двічі — й викинув.

Неспішно піднявся на другий поверх. На поду [66] Під — горище. була кімната Івана, коли він приїжджав на вихідні з лісозаготівель на Черепанці. Федор прочинив двері зі словами:

— Шо світла горят, як на Па…

І побачив, що його малий спить на ліжку.

— Сарака… — тихенько прошепотів Федор і накрив Івана джерґою. Вже збирався виходити, як побачив на столі якусь фотокартку. Він підійшов, щоб роздивитися: на світлині була Катерина.

— Файна дівка, — прикривши кулаком рота, щоб не закашлятись, він вимкнув світло і вийшов з кімнати.

Коли настав час Івану, їхньому з покійною Яленою первістку, йти до війська, трапився прикрий випадок: під час огляду у військоматі виявилося, що Іван увесь побитий. Дійшло до того, що на старого Федора ледь не завели справу.

Міліціонер зайшов на подвір’я, молода дружина Федора крутилася на кухні.

— Добрий день!

Марія, не дивлячись, привіталася у відповідь:

— Доброго здоровєчка!

— Маріє! Чоловік удома?

— Пойдаш у тій хаті, — відказала Марія і швидко зайшла до кухні.

Осіннє небо погрожувало дощем. Дільничий поправив фуражку і попрямував до старої хати. Підійшов до дверей і, трохи завагавшись, постукав і одразу зайшов.

— Добрий день до хати! — несміливо видавив із себе дільничий. Голос його тремтів. Ніхто не відповідав. Запала гнітюча тиша. Надворі перед грозою зовсім потемніло, десь з-за горбів долинали звуки грози, яка швидко наближалась. Дільничий стояв у коридорі, крутив фуражку в правій руці. Світло в хаті потьмяніло. Вдарила блискавиця, покотився грім. Міліціонер ступив кілька кроків, голосно перепитавши:

— Чи є хто вдома?!

Зазирнув у кімнату, де за столом сидів Федор. Дільничий увімкнув світло й лише зараз зміг добре роздивитися бліде, вилицювате, з легкою жовтизною та запалими очима обличчя Федора. На незастеленому столі — пляшка магазинної горілки з зеленою етикеткою. М’язи на неголеному восковому обличчі господаря напружились.

— Вемкне світло! — гаркнув він.

Міліціонера від цих слів наче вдарило струмом: він негайно клацнув вимикачем. Федор якось недобре посміхнувся, додавши:

— Бачиш, гроза наближаєтсе!

Надворі почався сильний дощ. Іноді долунали звуки грому. Вода нескінченним потоком била по даху, чуркотіла стріхою, лилася вниз; вітер змінився і тепер великі краплі лупили у вікно, наче щосили намагаючись розбити шибку. Не запропонувавши гостю присісти, Федор спитав:

— Шо треба?!

Закашлявшись, схопився рукою за груди, а іншою налив горілки у склянку й, міцно стиснувши її, додав:

— Шо, прийшов заарештувати мене? — запитав крізь хрипкий сміх.

Міліціонер мовчки стояв серед кімнати.

Федор випив горілки і закашлявся.

— То я жи-вим не да-мсе!

Він дістав звідкись з-під столу ТТ із зірочкою на руків’ї, поклав його перед собою.

— Мене бандерівці не взєли, а ви, здохляке, і подавно не візмете!

Дільничий з переляку перейшов на російську:

— Федор, спрячь пушку!

Федор ще налив горілки, випив, знову закашлявся.

— Ууу, як перепудевсе. А ти відбере. Спробуй, побачимо, чи ти годен злодіїв ловити.