Дійшовши пішки від Путили до Киселиців, обігнавши по дорозі людей зі свята, Онуфрій ще трошки пройшовся селом і запитав у першої стрічної — старої, що простувала їм назустріч:
— Добрий день! Не скажете, де хата Федора Пойдаша?
Та перепетала:
— Лісника?
— Йо! — відповів Онуфрій.
Стара мовчки показала скрученим пальцем на хату, що стояла коло дороги, понад рікою. Він залишив малого на дорозі, а сам спустився до Путилки, зачерпнув води з цієї маленької гірської річки і вмився нею.
У дворі малі Пойдаші— Павло та Іван — рубали дрова і складали їх під стіною хати, в дровнику. Коцьо проривав траву між покладеним довкола хати камінням. Онуфрій зняв клямку на порті й із Соріном за руку зайшов у двір. Малі припинили роботу. Онуфрій відпустив Соріна і спитав:
— А чи дома Федор?
— Йо! Тато дома слабуют і зараз відпочівают.
Онуфрій повернувся до сина і сказав румунською: «Це твої брати». По-святковому вбраний Сорін байдуже подивився на своїх двоюрідних братів.
— А єк же вас звати? — спитав, сміючись Онуфрій.
Малі неохоче назвали свої імена. Незнайомий чоловік присів і обняв меншого, Коцю, потім взяв його на руки:
— А знаєте, хто я?
Іван з Павлом перезирнулися.
— Я ваш вуйко Онуфрій з Румунії. Вуйко Онуфрій, — дєдьо мав вам розповідати про мене. Я його старший брат!
Малі з підозрою знову перезирнулися.
— А це ваш брат, Сорін.
Він повернувся до сина, який стояв осторонь, і покликав його румунською:
— Сорін, підійди!
Тримаючи на одній руці Коцю, іншою обійняв за плече сина, сказав:
— Ось і познайомились. Будете тепер дружити, добре?
Малі і далі з підозрою дивились на чоловіка у файних черевиках зі шнурками.
У хаті, на застеленому кольоровим коцом ліжку та розшитих Яленою подушках, спав п’яний Федор. Поруч на стільці висіла форма лісника, на стіні — оленячі роги та образи у рушниках. Онуфрій звернувся до дітей:
— Корнєйте дєдю!
Ті з невимовним жахом подивилися на свого румунського вуйка.
— Ну, добре, я самий, — сумно всміхнувшись, відповів він.
Онуфрій присів на ліжко до брата. Посидівши трохи, почав тручати того в плече. Федор щось спросоння бубонів, а потім викрикнув:
— А шлях бе вас трафив! Лешіт мене гет! — не розплющивши очей, відвернувся лицем до стіни. Онуфрій не припиняв штурхати Федора. Той, знервувавшись, обернувся і викрикнув:
— Ну я вас зараз!
Онуфрій встав і тихо привітався:
– Єк дужий, Федор?
Федор скоро встав і сів на ліжко. Він ніби протверезів. На обличчі проступило здивування.
— Онуфрій?! А ти єк тут опинився?!
— Приїхав з Румунії — батьківщину синові показати.
Федор ствердно закивав головою.
— Йо, це добре!
Крикнув Івану, який стояв з іншими дітьми на порозі:
— Принесе гуслінки!
Іван побіг у веранду і повернувся з гуслінкою у банці. Федір зробив кілька великих жадібних ковтків.
— А це твій? — Федор встав, втираючись рукавом сорочки, підійшов до малого і потис йому руку. — Ну, румун малей, як звешсе?
Малий мовчав. Тоді Онуфрій сказав сину:
— Що мовчиш? Скажи вуйкові, єк тебе звати.
— Сорін, — видавив із себе малий.
— Ну, абе дужей був, Сорін! — сказав Федор і потріпав малого по голові. Потім підійшов до брата і міцно обійняв його.
— Сідайте тут! — він посадив Онуфрія з сином на ліжко, а сам вийшов надвір. У веранді взяв рушника, розшитого по краях, повісив його на шию Коцеві, — пішов вмиватися. Біля криниці Павло зливав йому воду з відра. Вмившись, зняв з Коцевої шиї рушник. Втираючись, сказав Іванові:
– Іван, збігай до діда, скажи, що дєдьо горілки просив насепати. Скажеш йому, що вуйко Онуфрій з Румунії вернувсе, — і, зиркнувши на малого, додав:
— Але так: одна нога тут, інша там! Зрозумів?
— Йо, тату! — крикнув малий і побіг у долину до діда.
Іван, трохи віддихавшись, зайшов до дідової хати. Там на стіні висіла велика картина з Юрієм змієборцем на білому коні в красивій дерев’яній рамі. Іван постояв перед нею трохи, роздивляючись, потім зазирнув у шафу. Там, як завжди, висів мундир Василя з трьома хрестами. Старий сидів на ліжку, мовчки спостерігаючи за онуком. Якось, вже після повернення з тюрми, на храмі у Діхтенцях, Василь Полєк відморозив був палець на нозі. Замість того, щоб піти до лікаря, відпарював окропом: кинулася гангрена і ногу довелося ампутувати.
Іван чхнув.
— Чіх на полиц, а ніс у гузецю. Шо прийшов? — спитав дід.
— Дєдьо просели, щоб ви горілки насепали. Приїхав вуйко Онуфрій з Румунії, то воне храмуют.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу