Сергій Дячук - Біла ріка

Анна продала теличку і допомогла Юрію з Марією купити цей дім. Він став щасливим для родини. У них тут народилась донечка Світлана та їхній найменшенький Микуцька. Ця хата на горбі мала тесані стіни, які систематично, перед святами, вимивали, тож хоч і було цій хаті більш як сто років, вона ніби світилася зсередини. У кімнаті нижньої хати, вікна якої виходили на дорогу, ніхто не жив. Туди зносили різні непотрібні речі, мов у кліть-комору, бо у ній, казали люди, колись якийсь її господар вбив людину через перелюб. Понад граждою виріс велетенський ясен, гілля якого, здавалося, торкалось неба. Коли по літі цвіли багна [53] Багна — болото. внизу, родина скошувала духмяну траву, сушила і потім набивали нею матраси, які потім ще довго по-літньому пахнули протягом лютих карпатських зим.

По весні і влітку доколишні пагорби вкривали дикі духмяні трави. Майже ціле літо, аж поки траву скошували, Марія сварилася на дітей, які забігали туди бавитися.

— Не збивайте отаву, не топчіть траву! — кричала вона.

Після сінокосу гори довкола старовіцької хати, як і всі відвойовані у смерекових лісів землі, вкривалися копицями.

Федор заїхав на подвір’я, Іван та Павло допомогли злізти дєдьові з коня і завели його до стайні. Федор зайшов до сіней і сів там на лаві. З хати вийшла Ялена. Вона зняла чоловікові чоботи і принесла каструлю з нагрітою водою, помила йому ноги і витерла чистим рушником. Від Федора тхнуло горілкою. Він зайшов до хати і сів за стіл.

— Що девешсе? Їсти давай!

Ялена підійшла до печі, зняла зі шпаргата миску. Набравши в таріль, поставила перед чоловіком. Потім почала нарізати ниткою кулешу. Федор подивився в тарілку:

— Це що? Зупа?!

— Йо, — тихо відповіла Ялена.

— Сама меш їсти це! Ти шо, когута з мене зробити хочеш?! — він перекинув таріль. Жінка продовжила нарізати кулешу.

— Ти шо, не чула?! Чи ти мене не уважаєш? Мене, свого чоловіка?

Федор встав і дав Ялені позаушника, від якого вона впала на підлогу, зачепивши трохи стола.

— Книшів би зробила!

— Нема бринзи, — прошепотіла жінка.

– І ти мені меш це казати! — по цих словах він вдарив ще раз жінку. Коли вона намагалася піднятися, додав: — Ти тут ґазденя і мені кажеш, шо брензи нема?!

Федор розлютивсе ще більше. До хати забігли діти.

Тату, не треба, лешіт неню!

Але це не зупинило його. Тоді діти вибігли надвір — кликати сусідів.

Попри побої, він дуже її любив. Але нічого не міг із собою вдіяти: таким він уродився. Та й та страшна таємниця про батька Павла не давала їм жити щасливо: він ревнував Ялену до покійного Юрія. У них вже народилися спільні діти: первісток Іван та Коцьо. Іван був менший за Павла на рік, він був зовні схожий на дєдю, але характер мав ненчин. Почуття любові до Ялени змінювалося нападами параної, коли йому здавалося, що жінка його не любить. Хоча він добре відчував, що це не так. Що вона, попри все, теж любить його і безмежно вдячна йому, що взяв її з дитиною. Але алкоголь робив деспотичного Федора ще несамовитішим, ніж він був од природи.

Коли у Федора та Ялени народилася дівчинка, всім у родині здалося, що лютий Федор нарешті пом’якшився серцем. Але щастя жінки тривало недовго. Дівчинку назвали Васютою, на честь Василини, Федорової мами. Дівчинка росла собі, а Федор знову заповзявся бити Ялену. Всі у селі знали про це і не могли зрозуміти, звідки вона, ця маленька тендітна жіночка, має стільки сили, щоб терпіти це все. Діти були завжди добре одягнені (краще, ніж їхні однолітки), доглянуті й ніби щасливі. Тільки в очах гніздилися страх і печаль від того, що зазвичай з «хати не виносять». Водночас всі знали, що Федор був добрим ґаздою. Працював лісником, мав чималі гроші й швидко поставив хату, — такої не було в усьому селі й навіть в окрузі. Їм, цим Пойдашам, та їхньому достатку заздрили, навіть дуже заздрили. «А те, що б’є, то це байка, — баба не бета, як коса не клепана», — казали.

В Селятині на полонинах, по обіді, Юрій пішов пити воду до чуркала — великої, довгої, спеціально видовбаної колоди, де збиралася вода з лісового потічка. Коли він напився і вже вернувся до хати лісника, Петришкан уздрів, як із лісу вийшов вовк і теж пішов пити до колоди. Вовк обережно спускався з іншого боку, — він стояв під лісом і чекав, поки спершу нап’ється людина.

Через місяць Юрій дуже заслаб, потрапив до лікарні. Лікарі попередили, що потрібні будуть чималі гроші. Марійка була змушена продати все з хати і «ходити на деньки» до людей, як на панщину. За троячку в день чи навіть просто за банку гуслінки. Вона білила хати, сапала, копала городи, бралася за будь-яку роботу, що їй пропонували. Усі гроші йшли на лікування чоловіка, але йому ніяк не ставало легше. Якось, коли Марія була в лікарні, її у коридорі перестрів лікар. Завів до кабінету й сказав, що шансів мало, і краще забрати його до хати, бо медицина безсила.