Сергій Дячук - Біла ріка

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Дячук - Біла ріка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Историческая проза, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Біла ріка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Біла ріка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Біла ріка» — історія трьох поколінь буковинської гуцульської родини. Автор належить вже до четвертого. Родинні історії про цісарську та румунську армії, про вояків УПА та "яструбків", про "совєти", про те, що своє кохання можна віднайти навіть у сибірському таборі. Дія відбувається не тільки в рідних Карпатах, але на теренах всього СРСР і навіть за його кордонами — в НДР та Афганістані.

Біла ріка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Біла ріка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Гуцуле!!! Слава Україні! — Потім, вже тихіше, додав. — Ну шо, гуцуле? Ми кров свою проливаємо, щоб ви, — він вказівним пальцем показав на людей. — Щоб ви, а не москалі у цех горах ґаздувале! Шоб ми жели за дідівськими законами на своїй дідівщині! Ми на своїй землі! А ви гівна совіцькі збираєте, девитесе це!

Присутні перелякано розступалися попід стіни. Вояк звернувсе до троїстих музик, що сиділи поруч.

— Ану, заграйте аркана!

Ті миттєво підхопили інструменти і почали грати цю мелодію. Спочатку, як і треба, — повільно. Вояк із розчуленням на обличчі потихеньку почав тручати перші лави. Перелякані люди підхопилися йому допомагати. У нього аж жовна ходили на лиці, — так його проймала музика. Як, зрештою, й усіх інших «братів», що були зараз у клубі; зворушення, ностальгія за минулим пробудилися в їхніх душах. За мить зал був вже звільнений під танці. «Лісні брати» з’єдналися в аркан, не знімаючи зброї, і почали цей суто чоловічий танок; поступово зростав темп, вони прискорювались у такт музиці. Хтось голосно викрикнув: «Вірчє! Іррррріху! В іншу сторону давай!», — і хлопці швидко почали розкручуватись у протилежний бік. Танцювали добре, мов на весіллі, — жоден не випав. В залу заглянув той вояк, що лишався на варті, й крикнув: «Вже чєс!». Музики замовкли. Той перший вояк, що говорив із людьми, обійшов залу, вдивляючись у перелякані обличчя, зупинився перед заїжджою вчителькою з молодим красивим лицем. Та дивилася на нього гордо, без переляку.

— Файна молодечка, звідки ти?

— З Донбасу! — без жодного остраху відповіла дівка. На неголеному обличчі вояка з’явилась усмішка.

— У, яка горда!

Потім повернувся до своїх хлопців, додав:

— Шкода, шо комуністка, а то, бігме, оженевсе б!

«Брати» голосно засміялися. Дівчина розгубилась. Вона була здивована. Вочевидь, не очікувала залицянь. Таке було враження, ніби вона з більшою радістю отримала би поличника.

Бандерівець вів далі:

— Але байка, шо комуністка. А шо — підеш за мене?

Хлопці знову засміялися. Вартовий ще вимогливіше повторив: «Вже чєс!». «Лісові брати» вийшли мовчки, щезнувши у сусідньому лісі так само непомітно, як і вийшли з нього, й залишивши розгублених селян, — ті деякий час усе ще отетеріло стояли посеред клубу.

«ЛАЯ» [50] Лая — зграя вовків. . «ЛІСОВІ БРАТИ». [51] Лісові брати — одна з народних назв УПА, як і «хлопці з зеленого гаю» та «банда». МИКУЦЯ З КУТІВ

Чорна автівка з поважними чекістами їхала з Вижниці. Вже проїхала скелю «Кам’яну багачку». Дощило, поруч шуміла Путилка. З автівки, попри рев двигуна і ріки, часом долинав сміх.

«Банда», один за одним, швидко бігла горбом через ліс, напоперек, перестрибуючи звалені вітром смереки. Хмиз хрускотів під ногами. В долині вони уздріли чорну машину з офіцерами НКВД, що їхала на Путилу. Вони мали перехопити її десь по дорозі. За горбом «брати» впали в сухе гілля, — тут смереки щільно росли одна біля одної. Вони ще не встигли віддихатися, як на дорозі з’явилася машина. Хлопці перезирнулися, Онуфрій неголеною щокою притиснув приклад МГ до плеча. Він нервово позирав на своїх. Хтось перший подивився в бінокль і махнув рукою.

З лісу за скалою гримнули перші постріли. За якусь мить уже не було чути ні шуму ріки, ні гуркоту двигуна — одне лише кулеметне торохкотіння. Онуфрій тиснув на спусковий гачок кулемета, м’язи на його лиці напружились, він сціпив зуби.

Розстріляну машину розвернуло на дорозі, з боку шофера відчинились двері й чоловік у формі, швидко перебігши дорогу, подався до лісу. Іван декілька разів вистрілив у втікача, але через хвилювання не влучив, і той зник у лісі. Машина так і стояла серед дороги. З лісу повиходили «брати». Вони роздивлялися довкола. Онуфрій підійшов до машини, крикнув брату:

– Іва! Лише кулемет! І девес за дорогою!

Перекинувши через плече «пепешку», сам до себе додав: «Ми поки що зброю позбираємо». Він відчинив двері й заліз до машини. Там на задньому сидінні лежали двоє закривавлених чекістів, ще один — на місці поруч із водієм: ніхто з них навіть не встиг розстібнути кобуру. Онуфрій позабирав у них табельну зброю. Заплющивши очі одному, прошепотів: «Що, ізвоювавсе, сарака». Потім вже, коли виліз із машини й захлопнув двері, засунув трофейні пістолети ТТ за пояс, вигукнув:

«Курве московські!». Один із хлопців (на ньому була добута у бою радянська гімнастерка з погонами та навіть медалями; зокрема — срібною «За отвагу») закурив люльку і надів на себе фуражку з зірочкою, що валялась біля машини.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Біла ріка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Біла ріка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Сергій Гридін - Незрозумілі
Сергій Гридін
Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи
Сергій Павленко
Сергій Батурин - Вакансія для диктатора
Сергій Батурин
Сергій Дячук - Крізь гілля
Сергій Дячук
Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить
Марина та Сергій Дяченко
Сергій Жадан - Інтернат
Сергій Жадан
Отзывы о книге «Біла ріка»

Обсуждение, отзывы о книге «Біла ріка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x