— Юрчику, іде сюде!
Він дістав пляшку, загорнуту в газету. Наливши і випивши, вони ще деякий час просиділи мовчки.
— А єк там неня?
– І Богу дєкувати, дужі, здорові.
Дмитро розчулився, намагався приховати сльози в очах.
— Як дєдьо?
— На дарабах сухожилля урвав, то тепер з клябукою ходют увес чєс. Чоботе робе, бджоле тримає, дерева прививає.
Дмитро знову налив.
— Йо! Твій дєдьо — файний ґазда! А єк він за твою неню боровсе! Та згоделасе вейти за нього, — він, закашлявшись, почав сміятися. — Згоделасе вейте за нього лише тоді, коле Палагна, баба твоя, переписала на неї все рухоме і нерухоме.
Він перестав сміятися і з ледь помітною усмішкою вів далі:
— А дєдьо чемний в тебе, йо! Ти вночі плачеш, а той не лінуєтсе, встає, тай до цецки несе.
Дмитро знову засміявся.
— А Палагна єк?
— В діда пранеком [47] Пранек — предмет традиційного побуту, призначений для прання.
кидаєтсе!
Дмитро втирав сльози, але вже від сміху.
— О! Це! Йо! Бабця в тебе фейст люта. Оце дівки на вечорниці зберутсе: хто пряде, хто вешеває, а Палагна сидить на припічку. Сидить біля печі. Упечі вогонь потріскує, а вона люльку курить.
Дмитро прикрив очі, лице його аж засяяло.
— Люльку курить тай руде своє волосся розчисує, і дівкам різні страшні небилиці розказує. А у Анни сорок старист було, бо багата й файна була. А вона таки твого дєдю вибрала.
Далі вони сиділи мовчки Дмитро дивися наче крізь Юрія, щось собі думаючи.
Вертаючись з бараку, Петришкан побачив, як йому назустріч йде Марія з повною путнею води.
— Добрий день! — звернувся перший Юрій.
— Доброго здоровічка!
— То ве наша, верхівська! — всміхнувшись, сказав Петришкан.
— Йо, ми веселені, з Малех Діхтенців.
— Дайте допоможу, — Юрій незграбно підхопив путню.
— Та я вже донесу.
— Тоді давайте познайомимось, — і після паузи, напівпошепки, додав. — На ціле життя.
Дівчина зупинилась, поставила відро:
— Мене звати Марія.
З шахти заревів гудок, Юрій з Марією стояли, обнявшись, вона шепотіла йому на вухо:
— Коли я була ще мала, то ми на Пасху ходили до церкви в Довгополе. Пригадую, Петришкани стояли перед самою церквою, коле Дору святили. Я вже тоді собі замітила серед братів білєвого, кучірєвого, блакитноокого хопця, — вона подивилась на Юрія. — Тебе, Юрчіку!
Поруч пробігли жінки, одна голосно закричала:
— А чій будеш молодєку?!
Жінки голосно засміятись. Марія, завстидавшись, відвернулась від них, поклавши голову на груди Юрію.
І коли всі вже перестали вірити, що колись таки повернуться в смерекові гори, 1953-го року пророцтва старої гуцулки таки почали збуватися. Юрій Кабюк та Марія Бідоча побралися й у них народилась дівчинка, яку вони назвали Катериною.
Ретранслятор голосно передавав новини з Москви: вмер Сталін. Ревіли гудки шахти, було холодно і накрапав дощ, який змінювався мокрим снігом. Юрій з Марією стояли поміж інших людей і уважно слухали. Рідко у кого на обличчі були сльози. Марія закутала собі під фуфайку Катерину, яка, відчуваючи тепло ненчиного тіла, міцно спала. Юрій зняв шапку пізніше за всіх. Вони перезирнулися і пішли назад до бараку.
Вже з порогу Юрій звернувся до ненчиного брата:
— А чули, шо у Москві сі стало? — і далі прошепотів, прикривши долонею рота. — Стрий таки дрегнув!
— А мо! Ми скоро всі повернемосе! — вигукнув Дмитро.
Але минуть ще довгі два роки, поки вони таки повернуться у гори.
Ялена куталась з дитиною, коли до хати увійшов Федор.
— Добрий день до хати! — привітався він і залишився стояти у дверях. Ялена тримала на руках дитину, тихо привіталася, і порухом голови запропонувала зайти. Федор зайшов і усівся на лаву під вікном, поклав на стіл торбу.
— Я тут вам вурди приніс трохи.
Ялена поклала Павла, який уже спав, до колиски, і спитала у Федора впівголоса:
– Їсти будеш?
— Дякувать, але не голодней.
— Може, молока? Парне, тілько відро з толоки принесла.
Федор підвівся.
— Молока, йо, — сказав Пойдаш.
Ялена встала з ліжка і налила з відра у горнятко, піднесла Федору. Той не одводив погляду від Полєчки. Неквапно випив молока. Поставивши горнятко на стіл, взяв Ялену за талію й поцілував.
Вони лежали в ліжку. Ялена водила пальцем по грудях Федора, біля шраму. Перед тим, коли він ще спав, роздивлялась його красиве, хоч і вже в зморшках, лице. Та й волосся Федорове якось зарано взялось сивиною. За мить він прокинувся. Поцілувавши Ялену, задумливо вдивлявся у стелю.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу