Сергій Дячук - Біла ріка

— Здавайсе, курво!

У відповідь пролунали постріли. Юрій скинув плащ і похапцем перетиснув поранену руку. З хати вибігла Ялена. Заломивши руки, вона бігла до нього. Побачивши це, Юрій закричав:

— Ні! Ялено! Назад! Вертайсе до хати! До дитини!

У лісі Федор опустив свій автомат і різким рухом вихопив рушницю в стрибка, який стояв поруч і цілився.

— Не стрілєти! — закричав Федор.

Ялена бігла толокою. Юрій підвівся на повен зріст і дав чергу в бік лісу. Тут його звалили нові постріли.

З лісу обережно вийшли стрибки, вони неспішно йшли толокою, зриваючи по дорозі бадилинки. Ялена навіть не плакала. Вона тихо стогнала на колінах, з розтріпаним волоссям, що закривало їй обличчя, обнімала Юрія. Один зі стрибків, який перший підійшов, тихо сказав:

— Гет здуріла баба.

Федор втрутився:

— Лишіт її!

Але тут заговорив інший:

— Пішла корова — най іде і телі!

На це Федор сильно вдарив того кулаком в обличчя.

— Закрий писок!

Той впав, схопившись за обличчя.

— Хто стрілєв?! — закричав Федор.

Я спитав, хто стрілєв?! — і він схопив за барки першого поруч, зразу відпустивши. Він викрикнув:

— Ти! Твоя робота!

Він ткнув пальцем в одного з гурту, той, опустивши голову, зізнався:

— Йо.

Федір швидко наблизився і ногою вдарив його в живіт зі словами:

— Зараза! Ми єк домовлєлисе?!

Інший запитав:

— А ця?

Пойдаш підбіг до нього, лице до лиця, і потім, відійшовши, ходив по колу, вдивляючись ув очі кожного стрибка. Він спокійно, монотонно говорив до них:

— Так! Слухайте мене! Покладу всіх, хто хоч слово на неї в «енгебе» скаже! Чули? Хоч слово!

Федор втер піт з лиця і зняв автомат.

Стрибки акуратно поклали Юрія на плащ, взяли його зброю і понесли в долину до лісу. Федор лишивсе біля Ялени, яка все ще стояла на колінах й стискала в руках закривавлений капелюх Юрія. У хаті плакав осиротілий Павло. А вона навіть не реагувала на плач своєї дитини. Лише час од часу схлипувала, втирала сльози через розтріпане волосся, що закривало її красиве лице. Федор сів поруч. Він з кам’яним обличчям вдивлявся у сусідні гори за Путилкою. Вранішнього туману вже не було, на чітких контурах гір можно було детально роздивитися кожен будиночок, ба навіть зовсім маленькі поодинокі людські постаті, які на тій стороні ріки, мов крапочки, піднімалися чи спускалися горі та в долину. Посидівши так деякий час, Федьо встав, перекинувши автомат через плече, пішов до хати і приніс у слоїку води. Подав Ялені:

— На, випий!

Вона наче й не чула.

— Там у хаті твоя детена плачє!

Ялена не реагувала і мовчки сиділа у траві, монотонно розхитуючись, дивлячись в одну точку перед собою. Тоді Федор підійшов і, схопивши її міцно за руку, повів до хати силою. Ялена намагалася пручатись, але марно. В сінях він вмокнув її головою у путню з водою, потім зняв з цвяха рушник, витер їй лице, примовляючи:

— Себе не шкода, то дитину пожалій! Он надриваєтсе, вже не годна плакати.

Він завів Ялену до хати, посадив на ліжко, повісив автомат на цвях, дістав з люльки хлопчика.

— На, годуй! — поклав його нені на руки. Материнське зараз взяло гору, Ялена дістала цицьку і малий, схопивши її ручкою, жадібно смокчучи, заспокоївся. Федор підійшов до вікна, взяв горнятко і випив з миски гуслінки, втер рота кулаком, сів за стіл:

— Тепер слухай мене, Ялено. Все, що тут сі стало, цим ранком, залешитсе між нами навіки. Не меш казати нікому, ти чула? Нікому! Це для твоєї ж користи, користи твоєї детени і користи усієї твоєї фамілії. Хлопчішів я беру на себе, воне мене дужче боютсе, ніж «чєкуенгебе», бо добре знают мене, шо я своїх слів на вітер не кидаю ніколи. І перш ніж мене знайдут совітські, я знайду їх. Ти чула? Нікому і ніколе!

Дитина заснула. Полєчка поклала її на ліжко і сіла поруч на лаву. Федор підійшов до креденса, дістав звідти пляшку горілки, налив у склянку, подав Ялені:

— Пий!

Вона захитала головою, відмовляючись.

— Пий, я сказав!

Полєчка випила. Тоді Федор встав, зняв автомат із цвяха, повісив на плече. Став на порозі.

— Я думаю, ти все зрозуміла? — сказав, подивившись на Ялену. Вона сиділа на лаві, склавши руки на колінах, дивлячись своїми заплаканими блакитними очима на Федора з ненавистю. Він ще якусь мить просто дивився на неї. Потім, шепнувши ніби сам до себе: «Бувай здорова», вийшов з хати. Двері поволі зачинилися.

Путилкою [46] Путилка — мала гірська річка, приток Черемошу. , попід берегом, йшов олень. Він намагався перейти ріку, але хлопці, які його помітили ще з дороги, сміючись, голосно кричали, свистіли і жбурляли каміння у ріку. Олень, перелякавшись, граційно вистрибнув на каміння при березі й швидко зник у лісі.