Сергій Дячук - Біла ріка

— Брехня калач оден раз їсть

Брат Сергія сміється, киваючи старому

— Це йо

Дід сміється у відповідь тисне руку встаючи

— Йо, йо, брехня тільки оден раз калач їсть

Старей дивится на вимкнений телевізор і додає вже виходячи

— Абе дужі буле хлопчища

Іван, брат Сергія, провівши старого поглядом, заговорив до Сергія

— Підняли по тривозі, сказали навчання. Але ми знали куди везуть, погрузили у вагони і …

Іван Дмитрович Кабюк сидить біля вікна відкритого павільйону кафе на Галіції у кладки, розповідає про оборону Луганського аеропорту торік. Шумить ріка. Через листя кущів в березі біля дороги поблискує Черемош, поруч за столиком п'ют міліціонери, ними опікується видно, що господар закладу. Галіціян гуцул подає горілку і міняє попільнички. Міліціянти говорять про нову патрульну поліцію в Києві і діляться останніми місцевими новинами з директором кав'ярні

— Хлопчища зняли скальп приєзжому. Той на танцях у мікрофон викрикнув «Танцюйте дикі гуцули!» вивили на двір один з хлопців схопив за пасмо того ну і вирвав…

Іван повернувся обличчям до Сергія і знову заговорив

— Чекали довго поки гармати привезуть, машинами везли

— Гради не такі страшні, як Смерч

Замовчав відвернувся в сторону, спокійно дивется на той бік ріки, Буковину

— Гради легше вирахувати

Показує на столі пальцем

— Коли вибухає перший заряд, вже ясно, як будуть лягати наступні. Біжимо всі до місця першого вибуху залягаємо там

Знову замовчав і за мить промовив тихо

— Лише голова болить

Головні болі наслідок контузії. Дістає з нагрудної кишені кітеля форми нового зразка з піксельним малюнком та шевроном «Високомобільні війська» таблетки. Ковтає ліки й шепче тихо

— Мені повезло, я май далі був за деревами, коли вибух стався. Тих, що ближче були, посікло. Я потім їх на броню допомагав вантажити.

Мовчав далі. Сергій нічого не питав. Через п'ять хвилин заговорив знову

— Лише болить голова дуже

Подзвонила дівчина, говорили про лікарню. Закінчив розмову

— На око операцію мають робити, засліпило, коли гільзу діставав, одне око встиг закрити, а ліве не встиг. Там така канонада була, вставки з вух вилітали.

Смієтся сумно

— Ти так спокійно розповідаєш про все

Зауважив Сергій. Іван знову всміхнувся

— Не знаю. Характер такий маю. Якось так. Мені прізвисько навіть дали, позивний «Командир», бо спокійний постійно. Ось батька в АТО проводжали, ридав, мов дитина.

Тато Івана, Мітя, онук артилериста з першої світової Дмитра Патрешкана, тепер в АТО. Далі вони сиділи мовчки. І лише, коли вставали за стола, розплатившись за мінералку, Іван додав вперше за всю розмову, матюкнувшись

— … ми, коли з аеропорта виходили там таке зарево від вибухів було, горіло все, світло, мов у день було

Подивився якось розчулено на Сергія, який в цю мить подумав «Боже попри все пережите, цей досвід кривавий, він ще дитина». Вони зупинились по середині кладки облокотились на троси і медетували на ріку, яка тисячу відблисків сонячних промінчиків заселала їм привітно сонячних зайчіків.

Діти купаються у плесі. Чоловік на вудку ловить рибу. Вітерець пролітає над вершками смерек і за Черемошем шумить ліс. Несподіваний вітерець з гір заніс сюди на ріку дрібонькі листочки з лісу, павутиння і ледь помітний пух, схожий на пір'я дрібоньких лісових птахів, що летить над рікою вітерець вдаряє в лице приємною свіжістю. Іван починає мугикати ледь чутно нерозбірливо якусь мелодію і потім напівпошепки наспівує

— Ой ви, хлопці бігом, бігом, западає стежка снігом

Сергій і далі вдивляючись у річкове дно. Там мерехтять кольорові цятки на спині риби, форелі. Іван, дивлячись на Сергія, перестає наспівувати

— Струге йдут на нерест

Посміхається і далі наспівує. Сергій підтримує родича. Вони тихо наспівують, дивлячись на течію внизу, яка мов чєс, [149] Чєс — час. невблаганно летить уперед

— Ой ви, хлопці бігом, бігом, западає стежка снігом…

У старої родинної хати на Підбуковинці в селі Стебні в лісі біля центрального входу на ділянку Пойдашів біля зарослого імщедью лісовим мохом старовинного муру височіє невеличкий курган з каміння, насипаний людською рукою, гет увесь в оленячих мхах. Моя фамілія газдувала тут не одне століття. Знаю це по документах з 1800 року. Звідси мої предки рушали в походи під знаменами, хоругвами господара Молдавії Штефана Великого прозваного Великим, в люті бої, січі проти Угорщини, Лєдчини Польщі і османів. Перші літописні згадки усіх довколишніх сіл припадають на владарювання цього святого володаря звитяжця. У давніх гірських народів Європи був такий звичай, коли чоловік з клану, тейпа, фамілії, вирушаючи в похід, лишав на місці збору камінь ті що вертались з походу забирали свій камінь, а каміння тих, що лягли на полі битви лишалось лежати в таких символічних кам’яних курганах пантеонах…