Сергій Дячук - Біла ріка

— Добрий день

— Доброго здоровічка

— Це Вам брат з Кеєва передав

Протягує посилку

— Якей брат?

— Сергій брат. Ве проселе його абес коле він приїде абе пошукав для Вас книжку якус у Печерській Лаврі

— Йо, йо прегадав, файно, абес дужей був, дєковать

Гладить пакунок струдженою рукою, посміхається запрошує Степана зайти, Степан відмовляється і швидко вертається до дому, ніч накриває гори мов ковдрою, нічого не видно. Степан підсвічує собі телефоном, який мов світлячок стрибає лісом у його руках.

Гори поза часом. Вони, ніби непідвладні часу. Сергій іде запилюженою дорогою у Довгополі, обганяють поодинокі буси, іномарки. Спека 35 градусів. Летить в долину ріка в стороні. Сергій на мить закриває очі і перед ним стоїть дідова сестра близнючка Ялена: стоїть край дороги, руки в боки, поруч, при дорозі, її сумка. Сміється. Вона, ніби зі світла, як на тій світлині, що вдома у заскленій старовіцькій рамі. І тут Сергія, але малого, ніби бере за руку дідо і вони разом ідуть в село. Він накульгує на одну ногу. Сергій відчуває його мозолі на його струдженій покаліченій руці, до половини відрізаними пальцями. Він щось розповідає, посміхаючись собі у вуса. Малий слухає через раз, але щасливий, що дідо взяв його в село. Вони стоять у церкві. Вессілля. Кидають цукерки-горошок. Сергій встигає роздивлятись образи на стінах і швидко збирає собі у кишені цукерки, що розлітаються зі стуком старовинною дерев'яною підлогою церкви св. Димитрія Солунського. Потім вони самі біля зупинки, кладка на той бік, нікого нема, лишень дідо і онук. Біля зупинки одноповерхова столова і галантерейний магазин. Дідо п’є пиво «Жигулівське» з флєші [148] Флєші — пляшки. . Кумедно його тримає скаліченою рукою, дивиться на онука, посміхається. Малий їсть повільно зібрані цукерки з весілля трохи просрочені, запиває купленим дідом лимонадом «Буратіно». Вертаються до дому дідо розповідає про пророка Іллю і Єлисея, і про божественну правду, і божественний плащ. Час від часу дід з кимось вітається. Малий слухає довгі старечі розмови мудрих старих гуцулів. Сергій згадує останні вже посиденьки з дідом у селі. Вони сидять біля кладки на Галіції. За три дні Пасха. Приїхав з родичем машиною у гори на свято. Сидять на лаві на тій стороні біля самої кладки онук Юрія затягується довгою сигаретою «трусарді», дідо погладжує скаліченою рукою з пальцями дополовини куплену щойно олію, що він буде її палити біля ікон у каганці — цей останній свій рік під час нічних молитов. Дивиться на онука якось винувато. Він проти паління, але ненаважується про це сказати онуку, який затягується димом, а в інший тримає завернуті у серветки писанки, куплені до свята.

Потоки теплого повітря з полонини із запахом квітів, трави і хвої змішаний із прохолодним вітром з ріки підіймає вгору і заважає летіти маленькому метелику, що губиться в опавшому білому квіті зірваного повітрям з садів у селі. Ось маленький білий метелик кружляє довкола довгої остриви покружлявши над багною влітає у порту старої Петрешканової хати. Довга доріжка викладена річковим камінням і пласким із кашеці з Сокільця, по краям імщедь і, де-ні-де, майже відполірована поверхня. І колір каміння витоптаної доріжки говорить про давність дому, до якої вона веде. По камінні пробігають маленькі ящірки. Малий Сергій дивится угору, прищурється, сонце в зеніті, засліплює, проходить потихенько обережно через хащі відгорожені з одного та іншого боку круглими вицвілими від часу круглими з гілля дерев паркану. Десь в глибині старого саду дзижчать бджоли, що зробили схованку тут в кроні старого дуба, ближче до лісу. Віддалені звуки гуцульської флоєри і скрипки грають десь у селі. Метелик летить поміж високими двометровими екзотичними травами, що ніби з давнини стережуть цей дім: взимку вкриваючись інієм, а на весну розквітаючи знову, оживають. Баба матріщенна сидить на ганку, гріється на сонці. Всівшись на лавицю, застелену виріткою, поруч баба Марія і дід Юрій, вуйко Миколай заливається сміхом, і ось прабабуся тримає малого онука, саджає поруч склавши старечі руки у себе на колінах, починає розповідати повільно історію їхнього роду. Сергій тепер шепче собі під носа її слова «У сиву, сиву давнину в древніх горах у великих лісах, де стародавні дубе і смереки торкалися своїми кронами неба, прийшле і оселелись люди…»

Якась жінка середнього віку, видно дочка господаря, у барі переключає телевізор, натрапляє на російський канал новин «Росія 24». Дикторка модельної зовнішності оповідає якусь антиукраїнську гидотну, присутні на мить відволікаються, дивлячись на екран, але за мить далі собі п'ють і говорять. Господар закладу кричить доньці аби вона вимкнула ящик. Поруч старенький дід із закатаними рукавами і у капелюсі раптом говорить звертаючись до Сергія і його брата