Сергій Дячук - Біла ріка

Він вийшов з кімнати позіхаючи повторивши

— Йо, історія передається по роду

Грудень. За вікном паде сніг. Сергій сидить у кріслі, поруч під вікном у рамках, що він довго підбирав для декору, старі фамільні світлини, історія його родини, за спиною велика різьблена рама у якій десь з двадцять світлин. По телевізору новини: президент Росії Путін шкутильгаючи спускається трапом літака «слабує сарака» «най Бог помагає» «а взагалі хто цим росіянам винний перенесіть столицю в Новгород Великий, позбавтися Московської корупції і інтегруйтеся до ЄС. Європа об’єднана від Атлантики до Уралу. І спокійно собі живіть, як у старій добрій казці Андерсена. На континенті впали рекордні сніги, впали і ще падуть, пригадуються геніальні малюнки зі «Снігової королеви» Єрка. Справжній майстер, наврядчи він перевершить ці свої ілюстрації, зимня ідилія засніженого міста, куполи храмів, дід на флоєрі у вікні, що взялосе морозом, грає різдвяних мелодій своїм онукам. На дворі гуляють люди. Герта в благенькій синій суконці і жовтому платку йде рятувати Кая кріз бурю і заметіль. Волосся розвивається на вітру. Вона молиться і Господня молитва перетворює сніг, що паде перед нею на сніжнокрилих янгеликів, які стережуть їй шлях. Цей образ, ніби шлях України кріз історію, до мети, до власної хати, до Європи. ЄС дали Нобелівську премію миру за тривалий добрий мир і супокій на континенті, в Осло у великій залі отримають грамоту під овації очільники цієї організації. Так, лише християнська-демократія врятує Східну Європу Україну, Білорусію і Росію, як вона врятувала колись континент від нових війн після мороку другої світової. Прибиральниця в книгарні питала про пророцтва Майя. Сергій порадив їй читати Євангеліє, де Христос чітко сказав, що «недано вам знати терміни і строки», але «чі знайде Син Людський віру на землі коли прийде у друге«…Далі обговорюють результати виборів до Верховної Ради. Вперше десять відсотків набрали націоналісти — партія «Свобода». Сергій скорше мусів за них голосувати, ніж хотів. На фото у стилізованій під старовину рамці дід Юрій в білій вешитій сорочці з довгими рукавами у розшитому дрібонькими квіточками кожусі і широкому чєресі. На голові капелюх. Він строго дивиться в об’єктив, але очі, як завше, посміхаються і, як завше, підкручені вуса по старій моді, які він не довіряв нікому. Одиного разу пішов у перукарню і вони там йому їх підрізали. Трагедія. Сергій посміхається, дивлячись на фото, після того нікого до них не підпускав на гарматний постріл, лише сам «Вуса то святе», — шепчє він сам собі, як дід колись казав крізь посмішку причесуючи і підкручуючи свої вуса біля люстерка. Поруч на фото зовсім молода Свєта, йде Кобилянською, чорно біле фото, вона не бачє, що її знімчують. Малий Пойда пригадує, як літом йшов Чернівцями зі Свєтою, Маріучкою, її донькою, і її маленькою онукою, непосидючою Анжелікою на раменах. На дівчинці куплені з подарованих Микуцею сто доларів перед тим в ювелірному золоті кульчики з блакитними камінчиками мов квіточками у вухах.

Цього літа, коли Сергій був у горах, здохла Стелка її місце, крісло біля дверей на засклений балкон, пустує. Вже нема її підстилки і Сергію нема з ким поговорити довгими зимовими вечорами. Світлини гордих предків гуцулів стоять акуратно виставлені в рамках на столі під вікном. З них дивляться на нього бабці і дідусі, прабабці і прадідусі, вуйне і вуйке, тети і батьке, і просто незнайомі йому гуцули — усі в народних строях. На одній світлині з часів зорі фотографування група горян у святочних костюмах, кептарях кожухах і вишитих сорочках, то переважно діти, деякі у костюмах європейського зразка стоять видно, що зі своїми виробами. Приїхали на виставку в Чернівці, або у Відень з різьбленими крестами, шкатулками, тарелями, окладами… Світлина трохи затерта, але хорошої якості. В центральному ряді дорослі, по центру якийсьстарийв цивільному костюмі з двома нагородами від цисаря, поруч трохи молодший, в шикарному розшитому кожусі з чотирма великими нагородами, що висять на шиї, напевно, відзнаки цієї виставки, в якій вони брали участь і перемогли. Вони дивляться зі світлини щасливі і горді, недостає кількох чоловік з верхнього ряду, фото наклеєне на картонку, трохи обірване. Сергій найшов її на поду цього літа серед інших світлин в хаті на поду у Коцехи з Кисилиців, де жиє тепер Васюта з Мішою, який щойно повернувся з заробітків, з Португалії, де він відбув десять років. Світова економічна криза об’єднує родини. Там на поду був також молитовник на церковно слов’янській з п’ятьма невикористаними марками часів Румунії. Цей молитовник лежить тепер біля книжок, а древня світлина в стєнці біля годинника і різьбленої шкатулки купленої на вулиці Кобилянської колишній Панській в Чернівцях у сувенірній крамничці. Сергій бере фото і альбоми й сідає на диван. Він намагається по рисах обличча хлопчищів впізнати, вгадати серед них свого далекого родича, але гет заплутується, бо в кожному знаходить якісь знайомі рідні риси. Кладе світлину назад.