Сергій Дячук - Біла ріка

— О! Лігво родинне, вовчій хутір Пойдашів на Підковенці там, над Стебнями під горою, там Буковинка з її полями афен між смереками. А там хутір. Як вперше туди потрапив таку ейфорію відчув, йо, на тому хуторі моя Батьківщина, місця епічні, нічого сказати, там дивовижний старий смерековий ліс, папороть кругом, реліктові мхи, ледь видно тропу через ліс на хату, вдень в лісі темно, за лісом одразу схил у травах диких все, вздовж схилу по під лісом старий мур з каміння викладений мов з картинки як в Шотландії чи Ірландії.

Замовкає на мить і додає

— Я коли туди вперше потрапив одразу відчув якийсь зв'язок поколінь фамілії моєї, відчув як та земля, по котрій ходило не одне покоління моєї родини додає сил, це відчуття не з чим не порівняєш.

Микуця відповів

— Будемо бачити єк воно тут у нас в Україні буде, але вірю в Бога, що перейдемо, великі події тепер мають бути, говорять старі, що будут переміни

Сергій далі мовчав і дивився у вікно. При дорозі паслися вівці. Вітер продовжував хитати верхами смерек на високих карпатських бескидах, мов співаючи тужливі пісні про сиву минувшину. Лише старі гуцули чують в цьому щось більше, голос предків і полонини ще сіріють коровками і овечками але чим далі менше легенів гуцулів покидають свої села і їдуть у гори на ціле літо щоб в колебах, стаях, варети вурду, сер і брензу,і лише вітер їм ніби підспівує ми ваші предки, ми всі на Правді, не забувайте нас.

Ранок. На в'їзді до Чернівців при дорозі ресторан з двома фігурами, вирізьблених з дерева, оленів. В місті в Кафедральному соборі Чернівців правиться служба, поодинокі прихожани посхиляли голови під час Великого входу. Кобилянська святково прикрашена літнім сонцем, вуличні музиканти, туристи фотографують фасад німецького дому. Біля облупленого старого костелу у огорожі поруч зі сквером з пам’ятником Францу — Йосифу і будівлею СБУ навпроти стоїть дивна стара прохачка. «Мов жінка пророчиця, сивіла з Секстини Мікеланджело», — каже Сергій. При цих словах Анжеліка, онучка тітки Свєти, подає старій дріб’язок. Вони вибрались провести Пойдаша на потяг. Микуця брат мами який завіз його у місто поїхав на базар робити закупи свому сину Степану до школи. Стара відкрила книгу і хриплим голосом почала співати

— Прорік Бог над Богами Господь, і землю покликав від схід сонця, і аж до заходу його. Із Сіону, корони краси, Бог явився в промінні! Приходить наш Бог, і не буде мовчати: палючий огонь перед Ним, а круг Нього все буриться сильно! Він покличе згори небеса, і землю народ Свій судити: «Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо мною». І небеса звістять правду Його, що Бог Він суддя. Слухай же ти, Мій народе, бо буду ось Я говорити, Ізраїлеві, і буду свідчить на тебе: Бог, Бог твій Я! Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все передо Мною твої цілопалення, не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх, бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір, Я знаю все птаство гірське,і звір польовий при Мені! Якби був я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м'ясо биків споживаю і чи п'ю кров козлів? принось Богові в жертву подяку і виконуй свої обітниці Всевишньому, і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш мене! А до грішника Бог промовляє: «Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш? Ти сидиш, проти брата свого наговорюєш, поголоски пускаєш про сина своєї матері… Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти думав, що Я такий самий, як ти. Тому буду картати тебе, і виголошу все перед очі твої! Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопив, бо не буде кому рятувати! Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене; а хто на дорогу свою уважає, Боже спасіння йому покажу!»

Сергій слухаючи спів псалма, читає цитати приклеєні на стендах біля костелу, що лише рік тому повернули вірникам. Розклад богослужінь. Якийсь плакат польською. Оголошення. І цитати богословські. На одному напис:

«ПРАДАВНІ, СПРАВДІ ВАЖЛИВІ Й ВЕЛИЧНІ СЛОВА МИ ЗНОВУ ПОВИННІ НАПОВНИТИ ЖИТТЯМ ТАК, ЩОБИ ДЛЯ НАС СТАВ ЧУТНИМ ЇХНІЙ ЗМІСТ». «У ПСАЛМАХ МИ МОЛИМОСЬ РАЗОМ З УСІМА МИНУЛИМИ ТИСЯЧОЛІТТЯМИ І ЧУЄМО ГОЛОС НАШИХ ПРЕДКІВ.» «УСЕ ЦЕ ВІДЧИНЯЄ ПЕРЕДІ МНОЮ ДВЕРІ, КРІЗЬ ЯКІ Я ВСТУПАЮ У СВІЙ ДЕНЬ» «БОГУ СЛАВА І ЧЕСТЬ ЗА ВСІ ЙОГО ЗВЕРШЕННЯ, ЗА ВСЕ, ЩО ВІН НАМ ДАЄ».

Люди проходили повз, не помічаючи жінку-прохачку, туристи ліниво розглядали костел і сусідні будинки. Біля будівлі СБУ черговий у камуфляжі і з рацією не давав припаркуватись іномарці перед офісом спецслужб. Сергій із Свєтою і Анжелікою повільно пішли на вокзал. Був запас часу до потягу. Біля румунського культурного центру на Кобилянській стояли три огрядні чоловіки і демонстративно і голосно румунською щось обговорювали поруч із загсом. На цій же вулиці весілля, грала музика, наречена з нареченим фотографувались на тлі будівель збудованих в часи старої Австрії, а потім вальсували просто по середині вулиці. За цим спостерігали завше радісні ортодоксальні євреї різного віку, туристи, прочани. Вже біля ратуші подзвонив Руслан, старший син Васюти, татової сестри, хотів зустрітись. Свєта лишилась чекати в скверику біля Кафедрального. Сергій з Анжелікою пішов на зустріч з «другим» братом. Домовились в художньому музеї, який зробили з горкому партії, а колись за Австрії там був банк. Людей там майже не було, куняли доглядачки в залах, раптом з дверей у коридорі заглянула якась пані і спитала: «Це не Вас там шукає якийсь чоловік з дитиною?» У вестибюлі стояв Руслан на два роки старший за нього вже з черевцем, полисів, поруч трималась його дочка. Привітались, обійнялись. Пішли разом блукати залами музею залишили дівчаток, які скоро познайомились, в залі з писанками. Сергій і Руслан ходили музеєм і згадували минуле. Сергій зупинився біля портрету гуцулки у хустці і кептарі, вишитому кожусі, робота кісті відомої Буковинської мистцкині Одарки Кисилиці