Сергій Дячук - Біла ріка

Сергію постелили у парадній кімнаті. Пойдаш йде довгою заскленою верандою з лямпою у руках в хаті біля церкви в Киселицях в яку прийшов колись його дід дезертир Федор втікши з румунського війська. Стоїть вдивляючись в древній сад що розкинувся в глибині ділянки на двадцяти сотках землі,вітер нахиляє крони дерев.

На ранок Сергій вертається в Довгополе, на зупинці в Кіселицях чекає на автобус разом з тетою Васютою, Пойдаш роздивляється чоловіка що наблизившись вітається, у нього на лиці були шрами і проходить далі. Васюта розповідає про нього

— Васель. Бурдузяк Васель. Старей його паламарем був у церкві скільки себе памнєтаю. Шрами на лиці. Бо малим в лісі заліз на смереку розоряти гніздо сірих ворон і отримав від хижих птахів що раптово налетіли по лиці відмітини. Малим його твій тато з Павлом і Коцею дурили, він носив в бесагах смачні груші з дідового саду до школи на продаж вони у нього виманювали грушки за так говорячі, що принесуть десять коп. завтра.

Васюта сумно всміхнулась. Підїхав бус. Через люк автобуса часом залітають краплі дощу. Запах хвої, квітів, ріки і трав заносить вітром. На Усть-Путилі автобус довго стоїть чекає на Чернівецький, який запізнюється як завжди, потім через мутні вікна видно як біжуть гуцули різного віку жінки з клунками і матеріалами на ремонт, автобус забитий рушає повільно. В Довгополі небо над Кичерою знову хмуре. Сергій сідає на лаву біля церкви і мов заворожений дивиться на гору на тій стороні. Маркова Кичера біліє там у верху дощ і вітер який падає за дивною траекторією. Він ходив на ту гору з Микуціними дітьми.

На наступний день було Ілія. В Конєтині храм. Сергій пішов пішки дорогою до Конятина, оминув Сокілець, пройшов поруч з першою хатою за скалою. Там, як завше, перед нею були шикарна клумба з гладіолусами та жоржинами. Далі страшна кладка на Галіцію, бо береги високі, а у містку дірки. Перед Конятином закинута хата при дорозі. В селі нова деривєна [143] Деривєна — деревяна. капличка, напроти недобудованої хати отця Юрія, що хрестив його колись в Яблунецькій церкві. Отець був великого зросту і з довгою чорною, як смоль, бородою, густими чорними бровами. Коли отець заслаб [144] Заслаб — захворів. і на парафію прийшов новий батюшка, все вже на храмах стало не так, бо покійний Юрій не розрізняв для себе Галіціян і Буковинців, католиків і православних, усіх приймав з радістю. А цей новий, вихований у новітні часи політики нетерпимості до «інославних», відмовлявся святити «каталические» образи бабкам-галіціянкам. Горді гуцули все зрозуміли і, ніби в підтвердження цьому образ, який вистовили для поклоніння серед церкви впав і розколовся надвоє.

Сергій дійшов до храму, приклавшись [145] Приклавшись — поцілував ікону. до образу, подавши записки за родину привітався з дідами гуцулами, що сиділі на лаві по правій стіні храму, дивлячись на незнайомця. Сергій, всміхнувшись, подивився на вішак на стіні. Там в ряд висіли сірі і зелені дідівські капелюхи і він повісив поруч свій. На службі було багато священників і мало людей. Пойдаш увесь час підспівував хору українською, бо правили церковнослов'янскою. Зустрів Дудчаків. Петрусь був єдиним сином сестри діда Федора. Його дружина, колишня вчителька фізики у місцевій школі, стояла на місці унасідуваному від тещі. Їх єдиний син зробив кар’єру майора СБУ у Чернівцях. Вони запросили малого Пойдаша після Служби Божої на гостину. Вийшли з Петрусем на двір коло церкви. Якийсь чоловік в футболці іспанської збірної, яка щойно виграла Євро, з ним пані привертають увагу до себе виглядають іспанками. Петрусь підходить, говорить з ними українською, виявляється, що конєтинські, приїхали на храм жиють і роблю тепер в Іспанії. Сергій молиться коло кам’яних хрестів батьків Петруся. Його маму він ще пам’ятає, бо коли тато був в Афгані, вона приходила щодня до них в Довгополе, приносила їм сметану з молоком. До неї піднімався рікою, рятуючись від «лісних братів» дідо Федор колись. Чоловіка її він не знав, помер значно раніше за жінку, на віці крижа красивий усміхнений чоловік у розшитому кожусі. На дворі трохи торговців, що торгують з машин китайським ширпотребом, серед яких трапляються сопілки. Сергій купує племінникам Ромі і Марійці, дітям сестри Люди, що тепер служить офіцером у Василькові, містечку під Києвом.

Після храму у Дудчяків, трохи пєний Сергій вертався у Довгополе. На вечір збирався дощ. На дорозі його перестрів худенький, маленького зросту і трохи хромий, старий калічка Юрій з Довгополя, що вів корову додому. Він тримав її за мотузку. Маржина часом ставала і паслася у траві при дорозі, на ньому був плащ з клейонки і, перемотані по середині ізострічкою, великі рогові окуляри. Сергій став поруч з ним, потиснувши руку, чоловік емоційно заговорив