Сергій Дячук - Біла ріка

Ранок. Довгополе в тумані. На траві роса. Роса ще не зійшла, розспівуються лісові птахи, що перелітають з дерева на дерево, шумить ріка в долині, десь гавкає собака, півні ніби влаштували перекличку, сонце, що починає поволі визирати з поза горба підсвічує хати на тій стороні, на Галіції, хати, що стоять високо в горах, майже при лісі світяться на сонці. Сергій їде в Киселиці Путильським автобусом, на задній площадці чоловік середнього віку з великими блакитними очима, горбатим носом як у вірменина, рука перебинтована він тримає її у хустці, обв’язаній довкола шиї. Автобус забитий, на Усть-Путилі люди втискаються вже на силу в середину.

Пойдаш ледь виліз з автобуса, попросивши стати ще до зупинки. Сергій довго повільно йде крутим схилом вгору. Звуки коров’ячих дзвіночків десь в долині, сонце сяє через траву, серед толоки стара смерека з грубим стовбуром в стороні кладка і смереки в ряд. Сергій уповільнивши ходу з трепетом іде далі, торкається нижньої гілки смереки, відхиляє її. Сонце над горбом засліплює, він прикриває очі долонею серед толоки в травах будиночок в якому жила бабуня Ялена, цей дім особливий для родини він береже таємниці, над хаткою виросло якесь дерево майже впритул, дах накритий дранкою яка частково провалилась і дірки забиті листами руберойду стіни пофарбовані зеленою фарбою., біле віконце ставнями закрите із середини. Довкола пасуться корови. Поле все у рожевих квіточках. Сергій пробирається ближче між трави, в’язка ожина заважає йти, йде повільно смереки на краю поля надійно прикривають хатку від села. Тепер хмари часом затуляють сонце, в стінах хатки гудуть оси, дикі лісові оси осилились в стінах покинутої хатки Ялени, в середині в сінях і на поді все необхідне для сінокосу. До другого вікна, що від села підійшла впритул велика руда корова і вилизує раму. Молодий бичок визирає з поза кута, вже накрапає слабенький дощик веселка опоясує гору поруч. Сергій сідає біля стіни оси гудуть в стінах, вертається назад заблукав в колючій ожині, вже в селі зауважує подразнення на нозі.

Їде в Путилу там сідає на автобус до Селятина, Селятин найбільш грозове село в Україні, з найдавнішою церквою в Буковині. Вже йде дощ, на дворі за вікном люди під парасольками женуть корів. Малий коник, чорний гуцулик прив’язаний до плота. Якась бабка розповідає про громове свято Гавриїла архангела, грози. Сергій перевіряє інформацію у Вікіпедії в телефоні, там пишуть, що тут в п’ятдесятих було встановлено абсолютний рекорд гроза не припинялась декілька днів. Селєтин. Стежка по під парканом заросла кущами, небо хмуре, велика гора, грубі давні смереки кидають тінь на гірську річку місток що губиться на тому боці у лісі.Кордон облітає мі-5 румунської прикордонної служби. Велика будова інтернату для дітей гуцулів з віддалених карпатських сіл, недобудована церква над дорогою. Сергій в ступорі перед сіткою з двома клешеногими у місцевому звіринці. Ведмеді володіють гіпнозом. Тепер ніби спокійні у вольєрі вле за мить починають кидатись по клітці, один стає на задні лапи передньою вперається пазурами в клітку і речіть. Містичні тварини ці могутні карпатські ведмеді. В толоці великий олень з довгими рогами закинув голову до неба і речить.

Біля зупинки в цьому селі стоїть хата обкладена з низу до верху з усіх боків дровами, одні колоті дрібонькі інші май грубіші. Через постійні дощі дуже соковита трава і туман, Сергій питає де давня церква, йде склавши руки, гримить і йде дощ, таємнича стара церква в Селятині поруч така ж давня дзвіниця в середині тепло, на стінах розписи, на одній стіні зображено вбивство звіра, запах свічок, кіптява на свічниках, лики Христа і Богородиці, апостолів і святих в іконостасі. Десь гучно загриміло в далині. Сергій біжить на зупинку єдиний автобус до Путили буде через десять хвилин, Пойдаш нашіптує: «Грозове село, грозовий перевал, село жудосне, жудосне аж невірится, що місто було колись» в далині гори, далі Румунія і монастир у Путні. На зворотньому шляху зауважує церкву у Сергіях довгу з гострими куполами такі будували у Трансільванії. На зарінку пасуться штурбаки вівці.

Виходить в Кисилицях біля церкви, стара маленька капличка при дорозі викладена з річкового каміння зі старовіцьким кованим хрестом як на церкві, в середині запалені свічки. Сергій вже сидить у кухні тети Васюти мами Саші і Руслана на дворі потемніло як в ночі, збирається на дощі на столі щотижнева газета «Карпати» напис — Газета виходить з 2 червня 1941 р. суспільно-політичний часопис Путильського району з цитатою Федьковича «…нема й нема кращого світу ніж гуцульські гори» поруч на поличці деревяна шкатулка з викладеної наклеїної соломкою візерунками і квітами з пожовклими від часу фотографіями в середині.