Сергій Дячук - Біла ріка

— Ліс увес вирубали, молдованам продали, а де вода діватисе буде? Буле на храму?

Сергій мовчки ствердно махнув головою.

— Йо! Тепер на Ілія не такі храме, єк то колес буле, і він глибоко задумався, ніби згадуючи, — колес було шо уся округа сходеласе, усі гуцули. А тепер усі заробітками, хлопчища старех не уважєют поїдуть собі в Москву та Італію, грошей зароблю, з курвами потратют. Залізо те пусте куплют і їздять, порохе лише дорогов. Хате оден перед однем муруют, а життя нема. Ненависть одна кругом, сусіди се ненаведят оден одного, братія не сходе колес старі гуцули з Богом жели, у Бога вірували, а ці безлечники…., — дід глибоко вдихнув, поруч пролетіла на великій швидкості іномарка, здається, що новенький опель червоного кольору. Порохе [146] Порохе — пилюка. розлетілися в сторони, Сергій аж закашлявся. Юрій повів свою корову на мотузці далі прихрамуючи і сумно посміхаючись дорогою по під берегом де трава була особливо соковита, пішов слабенький дощик і він натягнув капішон дощовика на капелюх «оце велека вода була скілька жию такої повені не пам’ятаю, та і то добре, бо стільки зі світу того сміття пластику того завезли, шо габами ріку позабивало, ось гори і очистилися вернули те шо їм не треба у долену» він знову замовчав і продовжив з більшим натхненням «мови своєї встедаютсе, поїхали Чернівцями та Києвами на науку і вже сюди не вертают і по руські говорют, хіба це добре, де коле було шо гуцул перед гуцулом не визнававсе. Їдуть на науку чи на заробітки у міста і мову свою рідну забувают. Йо» дійшли до повороту до хати на горбі, дід зупинився і попрощавшись прорік «А гори спасуться, бог накреє стіл на самій високій горі у світі і там зберуться на вечерю з Нем усі праведники, каліки, бідакє, усі хороші люде воне будут їсти ситне мєсо і пити проциджене вено, і хмарки будут плевсте небом» він всміхнувся і дістав з кишені піджака яблуко «на поперівку, їш добра». Увечорі Сергій домовився з Володею онуком вуйка Мороза і забрав світлини та різьблену раму з його дідовщини, пустої хати, яку сторожив старей сивий пес діда, котрий не покидав хати своїх колишніх господарів, що вже давно повмирали. В хаті порожньо, лише ліжка, килим з оленями та різьблена велека рама в одній кімнаті в іншій портрети на стінах, мороз з жінкою, молоді, діти, сини у війську, якісь кнежочки у шафі серед них «Луговий співаник. Запорожець» двадцятих років видавництво, пісні легіону, галицької армії, та патріотична пісня Чубинського теперішній гімн України, Сергій дивитсе і гортаючи говоре «Боже це ж треба було усі ці роки тримати її у себе його ж колись за ці книжки ледь не посадили!», Володя каже «хочеш, заберай собі» Сергій ще заберає килим зі стіни ідуть пити пиво у село з цього приводу, в магазині пєний Надін чоловік, молодшої доньки вуйка Миколая, худей але жилавий галіціян Слевчук дивется на Сергія мутним поглядом «Шо є Сірьожа бакале збираєш по родичам а до нас зайте немає чєсу? Якшо не зайдеш я тобі вуха повідрізаю» Сергій згоджується зайти і вже гет п’яний вночі піднамається пагорбом до хати міцно стиснувши раму під мишкою та в іншій руці коробку з фотографіями, килимком з оленями та «Луговим співаником». На наступний ранок приїхав Микуця, Сергій вийшов на двір там вуйко натирав машину, мікроавтобус фольцваген, вони обнялись. Сергій пішов вмиватись, заліз у душ, після вони сиділи у бєсєдці на місці де була колись лава де збиралась уся родина, внезу село і галіція, згадували старі часи діда з бабою, родичів, що відійшли, микуця вирішив таки відвести Сергія в Чернівці попре те що увесь учорашній день у мікроавтобусі, що віз їх з Москви він випивав з колегами бо Ілія і плюс день «ВДВ» в якому він колись служив. Вони тихо їхали гірською дорогою Сергій сидів поруч з Микуцею на задніх сидіннях його жінка Свєта невістка поруч з нею Степан, що ледь напросився поїхати з ними Микуця згадував службу «Йо, чєс пролетів, спамятатисе не встег як вже пенсійного віку, пам’ятаю в вісімдесят четвертому вигружають вночі на якомусь вокзалі привозять в частину на плацу вистроїли, а з вікон діди повилазали кричут — вешайтесь духи, знаете куда ви попали? Ви попали в Псковское ВДВ — у нас все і опустилосе потім в столовій їмо сержант кричить — окончить прием пищи — я намагаюся чай гарячий допити той мене до себе кличє каже те шо до чая жадний і заставляє п’ять кружок випити» Микуця сміється «потім той взвод де я служив загинув у Чєчні» і він замовчав за мить перемінивши тему «Йо літо закінчується вже осінь скоро, в повітрі це відчувається». Якраз проїжджали Стебні біля дороги невеличка церква з чудово збережиними інтер’єрами старої гуцульської церкви, найкращими з тих що він бачив а десь там за чорним лісом смерек у скалах і потоках сховалась підбуковинка Пойдашів у лісі,Сергій показує вуйкові пальцем і каже