Сергій Дячук - Біла ріка

Нічний тривожний шум смерек.

На наступний день по приїзді Сергій ходив по цвинтарі в Довгополі. Всі поховані поруч: вуйко Миколай, поряд його з дідом сестра Одокія і її чоловік вуйко Мороз, Яленена дідова сестра близнючка, Юрій і Марія Кабюки дивляться зі світлин на кованих хрестах, ніби з неба, позаду фотограф зробив блакитне небо з хмарками, Сергію підходить ком до горла, згадує як бачив їх в останнє, Михайло єдиний живий зі старех Петрешканів, брат Юрія веде до могел батьків прадіда Патрешкана Дметра і прабаби Анни дерівєні хрести на їхніх могилах поруч з кам’яними надгробками роден панотця, щє з австірийських і румунських часів, прізвища румунські, самі почесні місця на цвинтарі біля самої церкви і кам’яного хреста під водосвяття, про ці поховання селом дотепер ходять легенди, про вродливу доньку священика, яка була красунею, але рано померла і батько поховав її у скляному гробу, торік усі дерева на кладовищі повирубували тому довкола чудова панорама гір. На виході з церковного подвіря Сергій заходить до каплички і туляє там свічку у пісок далі він та його двоюрідні сестри та брат ідуть у село купують там солодощів та солодку воду переходять кладкою на ту сторону і піднімаються на Маркову кечеру погода сонячна але парка «напевно на вечір буде знову дощ» каже його похресниця Тая, худенька красива дівчинка, вони прелазять через пліт і ідуть останній відтинок дороги на вершину некошеними травами котрі іноді сягають по груди Сергій маючі зрост у метр вісімдесєть пєть змушений руками допомагати звільняти собі дорогу мов у джунглях часом з траве взлітають сполохані комахи під плотом пару коней, далі пасуться вівці, вони оминають дві старі копеці сіна огороджені парканом, ведко, щоб чужа худоба не спокусилась, далі вже під самою вершиною гори дві телечки, малі сміються «Стьопа подевесе чи то не бечке?» «Йо-о, самі девітсе» відповідає малей, що одразу іде за Сергієм який мов криголам пробиває дорогу у дівственних квітучих травах, він упрів відчуває як піт струйками скочується спиною під футболкою, волосся прилипло до голове футболка місцями також і ось ще трошки і вершина, пік, з тої сторони Кичєри дорога якою він їхав в ночі від Франківська яка хитро петляє біля річки поодинокі хатки гублядся між смерекового лісу, ця частина гір значно менше обжита людьми більше лісів, здіймається приємний слабкий вітерець, малі розповідають, що були тут тілька раз зі шкільним класом, Люда молодша з сестер схожа на маму в її ж віці, розтеляє покривало прямо тут на верху, Рая дістає з торби якісь приготовані ще з ранку наїдки, нарізає хліб і відкриває воду, вони сидять на покривалі змучєні і щасливі жують бутерброди і запивають її водою, довкола покривала високі трави у яких лише не вдається сховатись високому Сергію, потім вони ідуть ґрунтовою дорогою, що на самому хребті в сторону на право і налівово поля усі в квітучих травах, малі біжуть збирати квіти маленькі різних кольорів, оберемки квітів, трохи в незу на сусідньому горбі церковця загублена у лісі Сергій пропонує дійти до неї але малі відмовляють кажуть, що важко буде бо дороги не знають а це треба знову спуститися внез і потім незнати як горі. Небо десь в далені над Чорною горою починає набувати все інтенсивнішого забарвлення, досвідчені малі горці кажуть, що йде дощ і треба вже спускатись в село вони ідуть в долину назад цією ґрунтовою дорогою, що плавно спускається до ріки під горбом одинока старовіцька хата. Якась стара гуцулка сидить на лавці ганку уважно спостерігаючі за неми, як воне несуть оберемки квітів, десь наполовині дороги їх починають наздоганяти хмари, в долині у ріки капличка без дверей в ній кольоровий католицький образ Христа з пробитим серцем в коробці з піском перед ним запалені свічки, слабкий дощ наздоганяє їх вже у селі, вони знову заходять на цинтар і привязують стеблами квіти до хрестів діда з бабою, Ялени та інших родичів похованих тут, починає сильно іти дощ, вони біжать до церкви сідають на лави під накриттям, що тягнуться по периметру храму, сидять мовчки дощ бється об стріх і стікає на землю стає прохолодніше Сергію звонить мама він розмовляє з нею по телефону і потім витягує руку з телефоном до стріху і дає їй послухати як дощ бється об накриття Довгопільської церкви.

Дні відпустки минають швидко, микуця на заробітках в Москві, може встигне приїхати в кінці місяця на Ілія, Сергій хоче з ним побачитись бо якось так склалось, що в минулі свої літні вакації увесь час потрапляв, що його не було у хаті,може хоч в цей раз, не бачився з ним з похоронку діда.