Сергій Дячук - Біла ріка

У вагоні увімкнули приглушене світло і вони сиділи мовчки. Сергій знову заговорив «Тоді в Києві відбудовували Михайлівський золоверхий монастир знищений більшовиками при перенесенні столиці УРСР з Харкова до Києва на його місті мав постаи урядовий квартал, жах повний бачив його невтілений проект на виставці в Софії цього року, від старого Києва ні сліда не мало лишитись, з площами для стотисячних парадів народних мас, планувалося навіть знести Софію, цю перлину світової культури, а дзвіницю збудовану в стилі бароко на кошти Мазепи перетворити на пастамент під гігантське погруддя Лєніна за легендою собор врятував уряд Франції, що звернувся особисто до Сталіна з проханням не руйнувати памятку, святиню яка об’єднує два народи бо її збудував колись тесть Європи князь Ярослав Мудрий його дочка Анна була королевою неписемного короля Франції і навіть підписувалась поруч з хрестиком чоловіка в офіційних документах, мовляв ця давня історія єднає два народи. Але Михайлівський врятувати не вдалось і професор історії Макаренко котрий відмовився підписувати акт про те, що ця памятка немає ніякої історичної цінності був одинокий у своїй шляхетності, його за це розстріляють. Натомість на щастя перед самим знищенням фахівці з Ермітажу встигли врятувати частину безцінних фресок і мозаїк в тому числі і Євхаристію, що тепер виставлена в Софії а інші твори осіли в музеях Росії зокрема мозаїчне зображення Димитрія Солунського відкриває зал мистецтва Київської Русі у Москві, усі намагання повернути ці твори до дому виявились безуспішними, взагалі ця памятка знаменита тим в Києві, що в її оздобленні на рівних з грецькими майстрами брали уперше участь давньоруські живописці майстри з Лаврської школи можливо навіть Аліпій, Янголи у цій церкві вважались найпрекраснішими з усього, що було створено за Київського періоду. В літі здається, що то був дев’яносто восьмий бо був форум ЄБРР у Києві і дзвіниця вже стояла відбудована натомість собор ще виводили під куполи мурували з червоної цегли використовуючи там де потрібно особливу плінфу з якої у Київській Русі будували церкви я тоді тікав з пар в оптико-механічному технікумі туди мене занесло вчитись після школи на бухгалтера, бо директор того закладу був знайомим тата, так ось тікав з пар щоб подививтись як піднімається собор, цеглинка до цеглинки як «збирається каміння» колись розкидане, заходячі за трапезну церкву,єдиної вцілілої споруди з цілого монастирського комплексу ставав там на сходи бічного входу з левами і вдивлявся за зелений паркан спостерігаючі за працею будівельників, відслідковуючи метр за метром динаміку відбудови декілька разів я натрапляв там на старого у коричневому плащі по моді сімідисятих котрий стояв поруч він також спостерігав за відбудовою дивлячись як церква піднімається в гору зима тоді була мінлива і поодинокі морозні і сніжні дні замінювала відлига, якось старий котрий ніби усі попередні дні не помічав мене раптом підійшов і заговорив представився як звати але погану пам'ять маю на імена дід говорив — знаєте молодий чоловічє я пам’ятаю як його руйнували, я оце був такий самий молодий як ви і тільки приїхав до Києва поступати у технікум на бібліотекара і старий говорячи увесь час лагідно посміхався неголеним обличчям — дзвіниці вже не було і він махнув засмальцьованими рукавами старенького плаща в сторону дзвіниці, що стояла вже відбудована виблискуючі золотом великого купола на сонці коли воно визирало з поза хмар і він продовжив — а церква вже стояла без куполів під нею стояла якась техніка трактори, вантажівки, стіни облуплені старий замовчав і ледь не розплакався потім щось розповідав про себе але я його не слухав і вже хотів скорше піти, ніби встидався слухати цього старого у засмальцьованому плащі, змученого життям але щасливого, він бачив на власні очі те двадцяте сторічча він бачів як розкидали каміння а тепер бачив як його збирають він бачив як біблійна мудрість звершується і, що життя зрештою пройшло не даремно, але цього тоді нерозумів до кінця я розпрощався тоді з дідом той сказав, що мріє побачити хрести на куполах і декілька місяців не заходив на будову боячись з ним зустрітись, коли весною я знову почав постійно ходити на відбудову я вже не зустрічав того старого, пам'ять про зустріч з ним якось з часом затерлася але зараз раптом винирнула щойно як ви згадували про свою зустріч з ветераном на Золотих». Потяг набрав швидкість подорожній посміхався і неговорив нічого потім тихо «Вам историю читать в университете, с вами интересно разговаривать» в далені у нічних полях небо почали освітлювати розряди молній, у вагон почало залітати свіже повітря збагачене озоном десь зовсім поруч була злива, подорожній пішов у тамбур на перекур, з другої полиці роздавалося ледь чутне похропування фармацефта Сергій вдивлявся у дивовижний вид за вікном десятки спалахів вогняних розводів десь над уявним горизонтом. Подорожній сів коло вікна теж вдивляючись «красота» коротко резюмував він і спитав «а ви Сергей до конечной єдите» «Да. Їду в Карпати, на землю предків у смерекові гори, але в минулі рази все через Чернівці заїхав, а тепер вирішив через Станіславів, спочатку до друзів у Франківськ, молоде католицьке подружжя, Єгор з Фастова, філолог, працювали разом у книгарні дружина його Любця з Франківська приїхала з отцем Мішею домініканом, на місію у Фастівський костел, неоготична перлина на Києвщіні дуже раджу зїздити і подивитись якщо не були але насправді найпрекрасніше те, що вони втілюють там соціальні проекти при будиночку «Святого Мартіна» дітей тримають з неблагонадійних родин так щоб не відправляти їх до дитбудинку які в нашій країні здебільшого ще сталінського типу вони на день приходять туди іми там займаються харчують, вчать, вважаю вдалий формат, гибкий, такий собі дитсадочок пансіонат, ночують вони вдома, але якщо у батьків наприклад запой то діти деякий час мають де сховатися від них принаймі є шанс, що ті може спам’ятаються, бо родина це найголовніше і якими б батьки не були все одно вони для дітей найважніші, а неефективність нашої бюрократичної системи це вже притча во язиках» подорожній став зовсім серйозним і глибоко задумався «а ви теж до Франківська?» спитав Сергій той спочатку не відповів «о, ні, ні я до Львова, к жене еду» і ледь посміхнувшись спитав «А ви молодой человек женати?» «Да якось несклалось поки що а так про форму, не варто, думаю» «Єто правда» сумовито посміхаючись замахав ствердно головою подорожній, далі вони мовчки вдивлялися за вікно блискавок стало менше але у вікно почали вдаряти перші великі краплі дощу, що залітали через відкрите вікно, потяг занурився в зливу, Сергій встав закриваючі вікно і заговорив «Ми шукаємо ідеальних почуттів в літературних шедеврах минулого на кшталт «Грозового перевалу» чи «Віднесених вітром» а іноді історія простої сільської родини може приховувати куди романтичніше і гідні поваги приклади, мої покійні дід Юрій і баба Марія, котрі прожили гідне і щасливе життя повне небезпечних викликів і випробувань і зуміли не утопити свого почуття в безодні побутової не облаштованості це дивовижна історія кохання вони не замарнувалий той шанс, що Господь Бог дарує зводячи людей часом абсолютно дивовижними шляхами,їхнє знайомство сталося у страхітливих сталінських трудових таборах на Уралі куди мою бабцю було виселено разом з родиною їй було усього чотирнадцять і вона змушена була працювати на важких роботах на шахті де і пошкодила собі ногу мій дідусь потрапив туди попередньо відсидівши рік політичної тюрми у Львові, малі або великі Бригідки або страшна тюрма на Лонцького, найстрашніші тюрми Львова, за звинуваченням у саботажі радянської влади явно надуманим, мав горячку і не вийшов на роботу, відсидівши рік був виправданей, бо моя прабаба наймела доброго адвоката але він змушений був тікати із села від інших звинувачень котрі могли висунути йому, головне через те, що він належав до заможної і шанованої родини, і він поїхав на Урал де вже жили раніше виселені його дід з бабою, щоб перечикати там страшні часи війни у горах, такий парадокс, десь приблизно в той момент коли мій дід Юрій доберався зі страшними потугами на Урал у чоботях зі зношеною підошвою заробляючи на їжу рубаючі дрова і носячі воду на станціях і полустаночках, бабі Марії нагадали, що її доля їде до неї на Урал гола і боса їх зустріч сталась в одному з уральських бараків, в коридорі, дід підійшов і сказав бабці —давайте познайомимось на ціле життяя-на Уралі народилась моя мама Катерина, потім після смерти Сталіна вони повернулись на батьківщину де в них народилось ще двоє діток донечка Савета та син Микуцька вони прожили довге і щасливе життя разом у мирі і злагоді мої батьки і я також жодного разу не бачив щоб вони кричали один на одного, сварилися, жили мов два лебедя, мій дід псалтирник, церковний брат і будівничій доріг і моя бабця проста неписемна гуцулка котра за все життя вміла лише виводити у пенсійні відомості своє дівочє прізвищє —Бідоча- але мала вроджену інтелігентність якої за моїми власними спостереженнями мало хто зараз володіє» на дворі була злива вода лила суцільною стіно, подорожній притися спиною до стіни потягу уважно слухав Сергія не перебиваючі «я ріс у далекому карпатському селі Довгополі,моє щасливе дитинство пов’язано з цим селом і цим домом, сталося так, що батько військовослужбовець в 1984-85 роках потрапив служити в обмежений контингент радянських військ в Афганістані тому мама зі мною п’ятирічним і моєю старшою на п’ять років сестрою Людою поїхали жити в Карпати і я на власні очі бачів як живуть мій дід з бабою, це абсолютно дивовижна етика поведінки чоловіка і жінки повна поваги один до одного, повна абсолютно сентиментального ніжного почуття, будучі вже обої похилого віку мій дід не переставав купувати моїй бабці Марії сукні, котрі вона «колекціонувала» у своїй шафі, коли вона захворіла він це дуже переживав, взявсе босим молитися по церквах за її одужання, а потім коли бабці нестало він часом сідав біля її шафи і перебирав сукні одна за одною і гладив їх тихо плачучи. Теперішній світ не ставить перед нами тих викликів котрі пережили вони але статистика шлюбів і розлучень просто страхітлива, а статистика абортів ще жахливіша тому, що краєугольним каменем новітнього шлюбу стало все що завгодно гроші, секс, а не головне, те головне, що допомогало нашим предкам не звертаючись до психоаналітиків долати усі підводні течії це елементарне почуття поваги чоловіка до жінки, а жінки до чоловіка, почуття відповідальності один за одного, це основний секрет тривалості і міцності шлюбів в минулому. Ми живемо в час безвідповідальності, я страхаюсь від тих випадків котрі омрачають в нас ікону і святість шлюбу чоловіки кидають родини з дітьми заради коханок або через власний непомірний егоїзм, жінки заводять зв» зки на стороні за гроші і задоволення. Тому зізнаюсь тривалий шлюб мого діда Юрія і баби Марії для мене ідеал у цей час тотальної девальвації традиційних сімейних цінностей. З дідусем я в останнє бачився перед паскою 2003 року мені було двадцять три пригадою собі наші розмови зокрема щодо шлюбу і стосунків з дівчатами, пам’ятаю як він майже заповів мені шукати половинку зі свого краю, тоді мені його доводи видавались сміховиннми пережитком середньовічча пройшли роки і я розумію наскільки він був правий бо я тоді мав дівчину вона східнячка ментально і культурно інша розмовляла російською, у нас нічого не вийшло хоч я і народився на лівобережній Україні в місті Борисполі місті, що асоціюється з міжнародним аеровокзалом, чимось сучасним і динамічним, але в душі я плоть від плоті і кров від крови гуцул, і я пишаюсь, що належу до цього гордого племені котре жиє своїми консервативними сімейними цінностями, чи принамі жило колись» подорожній всміхнувся Сергій зробив кілька ковтків холодного чаю, що до половини ще лишався у склянці і продовжив «вважаю, що багато в чому майбутнє України залежить чи зможемо після стількох років соціальних експериментів відродити в собі так би мовити Ікону Божу чи зможемо повернутися до тих ідеалів за якими жили наші предки в гармонії з Богом з любовю і повагою в сімях коли чоловік любить і поважає свою жінку, жінка чоловіка, а діти слухаються своїх батьків, а батьки чуйні і турботливі до дітей. Ми шукаємо складних відповідей на свої теперішні негаразди а відповідь проста це святість шлюбу, міцна родина це фундамент на котрому будується здорове суспільство і міцна держава.» Подорожній тихо шепчє Сергію «а, що ви закінчували доречі, напевно, що історичне. Да, а в Борисполе только проїздом бивал ну і в аеропорту тоже» українські слова йому від втоми і випитого плутаються з російськими. «Маю вищу гуманітарну освіту, сільський вуз, Переяслав — Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Савича Сковороди факультет історії і права закінчив в п’ятому році. Я живу у місті Борисполі місті зі славною історією колись ще за часів Київської Русі це містечко з назвою Летч виконувало функцію фортпосту на стратегічно важливому шляху з Києва до Переяслова, двох важливих політичних, економічних, духовних центрів тієї держави, справа в тім, що шлях з одного міста до іншого займав рівно два дні, і щоб не ставати на ночівлю в полі, і не наражати князя та його супровід на очевидну небезпеку котра походила зі степу від кочовиків для цього було і засновано це місто де подорожні могли поміняти коней переночувати і відпочити під охороною мурів і на наступний ранок рушити далі. Коли святий Володимир помирав в Києві він направив гінців до свого улюбленого молодшого сина княжича Бориса, князь був очевидячки тямущім і, що головне вирізнявся побожністю і був дуже популярний в народі тому не дивлячись на його молодість Володимир вибрав його за наступника на Київський стіл для того щоб підготувати передачу влади він і призвав князя Бориса котрий на той час керував військовими діями проти кочовиків біля Переяслова, дізнавшись про батька, він швидко вирушив з малим супроводом на Київ, але під Летчєм його підстерегли і схопилм агенти брата котрий претендував на владу і ось під час розмови з засліпленим від жадоби влади Ярополком у розмові з ним Борис зрікся своїх претензій на Київський стіл, натомість запевнив брата в своїй любові до нього, передання гласить, що коли йому стяли голову він молився Богові у свому шатрі, бориспіль це місто князя Бориса напевно коли йому стинали голову він вдивлявся у стіни цього укріпленого містечка, на хрести божниці над ними поруч стояли озброєні воїни чужинці це були поляки котрі були втягнені у цю братовбивчу війну за владу в Київській русі і польський король Бореслав хоробрий пощербив свій меч об київські мури і ця подія ніби лягла прокляттям на взаємини між двома народами. Пізніше Бориса проголосив святим його брат Ярослав прозваний Мудрим за його масштабні проекти по розбудові Київської держави, правові, Руська правда, мистецько релігійні добудував Святу Софію та освітні уклав найкращу на той час бібліотеку князь очевидячки теж був замішаний у всі оцій історії з боротьбою за владу але ніяких історичних доказів його провини немає, поза тим Борис і його брат Гліб котрі загинили в жорстокій боротьбі за владу яка вилилась в громадянську війну після смерті Володимира були проголошені святими вони стали першими святими у східних словян, Володимир побудував на їх чєсть в Лєтчі муровану божницю літописна згадка про цю подію є тепер офіційною датою заснування міста, згодом коли після Батиєвої навали старожитний Лєтч припинив своє існування і уже через декілька століть коли він піднімався з попелу його з прилеглими землями в п’ятнадцятому столітті викупила Києво-Печерська лавра і переназвала на чєсть першого святого цієї землі, мученика смерть якого була безпосередньо пов’язана з цим містом так Лєтч перетворився на Бориспіль, місто князя Бориса в подальшому його прославили такі культурні діячі як Павло Чубинський, Гашек і Шевченко перший був родом із цих місць, прославився на ниві етнографії, отримав за свою діяльність золоту медаль Парижського клубу етнографів, більш відомий нам як автор слів до гімну України, похований на древньому Книшевому кладовищі. Гашек, чеським військовополонентй під час першої світової, провів пару тижнів у місцевій в’язниці, під час перебування в якій надихнувся на написання свого шедевру «Пригод бравого вояка Швейка» отже похід Швейка до світової слави почався з Борисполя. З Борисполем пов’язана відома поема Шевченка «Сотник» яка увійшла до «Кобзаря» історію, що лягла в основу цього твору він почув від місцевого мешканця селянина під час заміни коней на станції у подорожі до Переяслав, де геніальний поет напише українську Марсельєзу, заклик до українців на повстання «Заповіт» під час експедиції університета святого Володимира по довколишнім переяславським селам він попаде під зливу дістане гарячку і буде хворіти в будинку місцевого лікаря той дім і донині зберігся там тепер історичний музей кращій в Україні завдяки старанням місцевого ентузіаста, діда Сікорського,і ось в одну ніч Тарас Григорович напише «Заповіт» після дивовижно одужання бо лікар чекав найгіршого він напише там свій найбільш вдалий автопортрет» і Сергій дістав з гаманця сто гривневу купюру і посміхаючись показав подорожньому «ось цей, він зараз в музеї Шевченка в Києві, так ось почуте лягло в основу поеми Сотник події якої розгортаються в Борисполі а на повороті на Переяслав де колись стояла кінна станція стоїть найкращий, як на мене, пам’ятник Шевченку в Україні і за її межами також, під великим каменем брилою на котрому викорбовані строчки з «сотника» присвячені Борисполю, сидить маленький хлопчик селянин з сопілкою в руках, це і є наш поет в дитинстві. Поруч стоїть величний сбудований у новітні часи Борисоглібський собор, там де стояла колись садиба сотника, з тополиною алеєю до неї, розвалений і таємничій вигляд якої спонукав Тараса Григоровича запитати у місцевого діда історію того будинка, і почуте надихнуло його на написання твору котрий потрапив до «Кобзаря», під Борисполем розташоване легендарне село Сулимівка де колись гетьман Сулима побудував на чєсть свого чудесного звільнення з турецьких галер велику муровану церкву Покрови Божої матері це перша після занепаду Києва сакральна памятка на лівобережній Україні збудована з каменю вона і донині стоїть там поруч була садиба роду Сулимів який занепав і землю з маєтком продали Багратіонам царській родині з Грузії найбільш відомий представник якої брав участь у битві при Бородіно під час Наполеонівських війон, садиби вже давно нема останні її мешканці дві незаміжні сестри красуні доживали свій вік вже на початках нової більшовицької ери натомість зберігся давній парк і старовинні поховання цих двох славних родів. Зараз Бориспіль місто супутник Києва, економічно самодостатнє з розбудованою інфраструктурою поруч міжнародний аеропорт, повітряні ворота держави, вліті я через відкрите вікно у своїй кімнаті спостерігаю лежачі на дівані як ідуть на взлет літаки, багато хто в світі асоціює нашу країну з цим словом Бориспіль бо це крупний один з найбільших у регіоні вузлових аеропортів. Нещодавно до Євро 2012 було зведено новий великий термінал. Всі основні споруди збудовані довкола центральної дороги центральної вулиці міста «Київський шлях» ця улиця є частиною траси Київ-Харків з доного боку а з іншого ця вулиця має продовження в швидкісній трасі Бориспіль — Київ котра одночасно сполучає столицю з аеропортом і містом з подальшим виходом на Харків. А ще в Борисполі найкращий краєзнавчий музей в Україні то приєджайте при нагоді.» завершив свою розповідь Сергій. Біля третьої він чув як збирається на вихід фармацефт якого розбудив провідник потяг став і він тягнучі за собою сумку пішов по коридору тьмяне світло пробивалося через мокре вікно по якому стікали ще струйки дощу якого вже не було лише якась слабка морось і Сергій закривши очі заснув. На ранок він прокинувся вже на станції Підзамче у Львові половина вагону вже сиділа збираючись виходити, за вікном пагорби і квартали облуплених будинків часів цисарської забудови міста, на дворі була мряка, заграв козацький марш. Оголошували прибуття відбуття потягів розклад руху, потяг заїхав під скляні куполи Львівського вокзалу, подорожній забрав свою сумку і мовчки міцно потис йому руку лише якось дуже приязно з довірою подивившись на нього і наостанок сказав з хитрою посмішкою: