Сергій Дячук - Біла ріка

Мудрий настоятель францисканців мовчав. По радіо стишено заграла мелодія червоної рути і Сергію виринуло в памяті останнє співання «Рути» на першому двохсоттисячному мітингу на Європейській площі поруч з видавцем Антонієм, ще перед майданом. А десь поруч співали Доній і письменник Кокотюха. Але одразу в пам'яті ожив найприємніший спомин пов'язананий з цією піснею: багаторазове програвання шлягеру на весіллі друга родини в Борисполі. Лейтенант одружився на місцевій. Повно військових з дітьми, танцювальний майданчик спеціально приготований під цю подію, хмільні дорослі танцюють, а вони діти дивляться. Рання весна без снігу і замріяний хлопчик, десятилітній Сергій, вслухається в зміст по-особливому уважно, прискорено б’ється серце, бо він вже має симпатію в школі. Потім вже були переспівування «Плачу Єремії» і багатьох інших. Сашко Положинський і ТНМК, нова яскрава віха, спалах в Харкові відродженого занепалого на перших роках фестивалю, але ось це виконане разом з маестро автентичне звучання і дотепер хапало за горло. Сергій заговорив до отця

— У кожної нації є свій код, культурний код. Книжка навіть з такою назвою є в книгарні «Є». Забув автора. Наш культурний код важко уявити без цієї геніальної пісні Володимира Івасюка. Моє дитинство отчє пройшло під постійне звучання цієї пісні у військовому містечку тут, в Борисполі. З вічно шиплячого касетного магнітофону й під фальшувате виконання хмільних родичів вуйків й вуйн, тети Савети і цьоці Васюти, під час щорічних літніх вакацій. Потім вже був фестиваль, що отримав назву цієї пісні і перевернув УРСР з голови на ноги, допоміг перевернути, потім в дев'яності Богдан Тітомір — кумір покоління пострадянського — заспівав її в «Головних піснях про головне» на ОРТ. Одразу по вбивству Влада Лістьєва, великого журналіста і великої людин, постаті співрозмірної з талантом Івасюка, які, напевно, загинули від рук однієї і тої самої страхітливої організації.

Маршрутка проїзжає радянською частиною міста яку Сергій дуже добре пам’ятає з дитинства. В памяті тепер літо або весна вісімдесят сьомого або восьмого років, ще поодинокі машини у час пік поруч з машиною в якій їде він і ще п’ятеро інших дітей, червоною копійкою, на якій сослуживець Івана везе дітей на виставу в цирк Куклачова раптом поруч проїздить довга «Чайка» радянський лімузин повільно обганяє жигули в якому вони сидять, чорний кузов виблискує на сонці штори в середині зашторені. І вже потім в цирку Сергій сидів мовчки дивлячись на бідних дресированих котів згадуючі блискучій кузов цієї дивовижної машини що її тоді вперше побачив в місті.

Літо. Ранок. Сергій ледь заїхав сьогодні з ранку до столиці, через стіну із дощу, а в Києві фіолетове небо і повітря перенасичене озоном, мов у Карпатах у час дощів. Їде у метро, настрій припоганий, мігрень від перемін погоди, люди всі якісь сірі насуплені, жінки, чоловіки і раптом до вагону заходять дуже молоді батьки з дитиною, дівчинкою років чотирьох, мала одягнута в одяг усіх кольорів райдуги, маленький наплічник і така на своїй хвилі вся, щаслива і замріяна нікого не помічає сидить біля заклопотаних бітьків починає собі підспівувати дерегуючі в пів її зросту олівцем що гнеться десь тут же видно і купленим у торговців мандрівних метро, батьки смикають «Настя. Пєрєстань» а та далі щось наспівує, як маленьке янголятко з картин майстрів відродження і раптом настрій у вагоні перемінюється, Сергій стоїть коло дверей і спостерігає за цим виступом ледь не стримуючись аби не заплескати у долоні, і все довкола перемінилось так, старі засмучені люди почали посміхатись зморшкуватими обличчями, не посміхались тільки молоді і дуже серйозні батьки які видно що звикли вже до таких ось дончених імпровізованих виступів, мала крутилась на кріслі потім встала тримаючі батька за вказівний палець, ледь запхала величезного олівця собі у наплічник і нікого не помічаючи вийшла, родина йшла пероном, мала підстрибувала, потяг розгонявся а Сергій все дивився на цю родину.

І тепер на вокзалі перед потягом на пиві з неговірким Олексієм Матлаком, великим хлопцем з Дніпра, що вчиться в Шевченка на політології

— За статистикою ця дівчинка з метра могла і не народитись, катастрофічно великий відсоток незапланованих вагітностей в Україні завершується абортами, часто не чим не виправданими, від людської гордині. Аборт від сатани, як і багато винаходів людства також навіяні ним, ворогом роду людського.