Сергій Дячук - Біла ріка

— Ти кликав мене!? — вигукнув Аскольд, вдивлявся прищурившись. Незнайомець зняв капішон з голови і усміхнувся:

— Так я кликав тебе!», — і потім додав:

— Сіроголовий. А-с-ко-льд!

Князь від несподіванки сахнувся назад на обличчі виступило одночасно здивування і страх. Він прошепотів:

— Олег, — і потім закричав:

— До збро…! — намагаючись, витягнути меча з піхов, але не встиг. Ті два варяги, що запросили його і супроводжували з міста, збили князя з ніг, поставивши його на коліна, а один з них тримав лезо меча коло його горла. Воїни з його супроводу вже лежали поруч. Побиті людьми Ігора, що до часу були у засідці за корчами, і тепер ці варяги ходили між ними збираючи трофеї: крести, одяг, зброю.

Ігор скинув плаща На шиї висів срібний плетений ланцюг зі знаком «Рюрика» — тризубом жовтий сокол, що ширяє в небі.

— Я князь — прошепотів Аскольд. Ігор засміявся. Усі його варяги також

— Ти князь? Подивись тепер на себе князь, загнаний воїн-вовк, ти — не князь! Ось князь!

Він вказав пальцем на маленького хлопчика, що сидів поруч на сусідньому корчі. Обличча його було бліде і незворушне, в дорогому червоного сукна одязі, розшитого золотом і в червоних чоботах з перстнем на руці з тризубом рюриковичів, біле волосся спадало, в’ючись, на одяг. Гість повторив

— Ось князь, а ти з Діром захопив те, що вам не належить! Ти зрадник і самозванець! Ти зрадив наших богів, але я це виправлю. Мене прислав Рюрик.

Говорячи це, він поступово діставав меч із піхов і, коли підійшов впритул до Аскольда, який тихо нашіптував слова молитви, вдарив, здираюиі хрест енкапліон з грудей. Блідий, аж білий з лиця, хлопчик у цей момент ледь усміхнувся. Олег присів, роздивляючись хрест, потім встав, втерши закривавлені чоботи плащем князя і скомандував

— Рушаймо до міста! На київських мурах вже був Дір і городяни. Варяги трубили у роги. Наперед вийшов Ігор і закричав

— Аскольд мертвий Він забажав того, чого не міг мати. Кияни! Ось ваш князь — і він взяв малого блідого Ігора, що стояв поруч, посадив собі на одне плече і сильно закричав:

— Ось ваш князь! Рюрик!

Варяги почали бити мечами об щити з зображенням знаку рюриків «тризуба-сокола» древнє руно сокол, що ось-ось вхопе свою жертву. Варяги закричали

— Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик! Рю-рик!

Олег поставив малого на місце поруч з собою і закричав:

— Відкривайте ворота! Здавайте місто, а то візьмемо силою, і тоді горе вам! Місцяни на мурах загомоніли Дір викрикнув:

— Ніколи!

— Дір! Це ти пес там гавкаєш!? — викрикнув Олег. Варяги зареготали.

— Спускайся і бийся зі мною, якщо переможеш, то вони заберуться звідси.

Варяги ще дужчє зареготали. Перелякані містяни всунули Діру щіт і почали штовхати його до воріт. Він благав їх не робити цього, а боронити місто разом. Ворота закрилися за його спиною. Він ще декілька разів вдарив по них кулаком, шепчучи:

— Благаю, благаю, боронім місто разом…

Потім повернувся обличчям до варягів. Олег, посміхаючись, зняв мокрий плащ, який підхопив один з вікінгів. Він роздягнувся до пояса, лишившись у шкіряних штанах. Міцні, м’язисті руки були всі у татуюваннях до плеч, груди в шрамах, порізах. Він дістав меч взяв щит у воїна, що стояв поруч і швидко пішов до Діра руки у того ледь трусились але він справився з хвилюванням оголив меч і міцно стиснув його у руці. Олег підбіг і сильно вдарив по щиту брата Аскольда і потім ще декілька разів.

Сергій прокинувся. Змиваючи з лиця залишки пінки для гоління, зголює бороду, бубонить сам до себе:

— Боже, і чому я не грузин? Тішився би тепер, як мінімум, успіху реформ Саакашшвілі, чи був би в уряді молодих реформаторів, опікувався би гуманітарною сферою, як там у Лесі: якби не народилась українкою, воліла би народитись грузинкою. Цілком згоден. Дурне спить — дурне сниться…

Дорога до аеродрому заросла кущами, тополі такі великі, мов трьохсотлітні смереки, чисте повітря, занепалі споруди старої радянської військової частини. Часом на дорозі видно бруківку, укладену колись військовополоненими німцями, а в сімдесяті — дорогу накрили асфальтом. Біля полігону будинок керування польотів заріс високими травами, мов садиба із історією. Полігон, на якому служив Іван Пойдаш, огороджений колючим дротом, великі берези за дротом, закинуті каптерки з відкритими воротами і недоглянуті сади. В дев’яності біля колючки були огороди військових. Сергій пригадує як вони тут копали картоплю. Далі летовище. Шум і злітають літаки. Полоса відгороджена, поруч — загороджена рульожка.