Сергій Дячук - Біла ріка

Він ще раз поцілував хрест.

За два роки французький посол ходив спалиним Батурином і резиденцією гетьмана на Гончарівці від яких лишились лише сліди пожарища. Потім в своїй кареті він накидав у блокнотик доповідну в Париж «Московський генерал Мєньшіков приніс на Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кровю, зруйнована пограбунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців».

У Києві з самого ранку йшов дощ, здіймався сильний вітер. Аскольд стояв перед образом «Спаса» і тримав у руках грубу свічку. Князь Київський був з малим почтом в деревяній церкві пророка Іллі на Подолі, крім нього на службі Божій було декілька заїжджих купців з Царьграда і хрещені варяги з його почту. Один з цих норманів вийшов на мить з церкви і повернувшись щось прошепотів своєму володарю на вухо. Князь ледь нахилився до нього, уважно вислухавши все, що він казав і залишився стояти задумано. Після служби він вийшов на двір, накропав дощик, під старим деревом на церковному подвірї стояли двоє, укутані в плащі, з під яких виглядали кінчики піхов від їхніх мечів. Обличча були сховані під капюшонами обидва рудобороді. Варяг з почту підійшов до них, ті перешіпнулися на своїй мові і всі разом підійшли до Аскольда. Князь не одягав шапку, довгі світлі волосся намокло та прилипло до його чола. Вони, ледь вклонившись, звернулись до Аскольда на руській мові

— Вітаємо тебе княже, правителю Києва!

Аскольд тихо відповів

— Вітаю і я вас достойні мужі! Хто ви добрі люди? І в яких цілях прибули до нас?

Гості перезернулись і продовжили

Ми купці. Пливемо із Варяг у Греки гружені різними товарами Нас знесло течією і ми не змогли пристати до берега тут, а нашої ладьї тепер за тим горбом.

Чоловік показав рукою, оголовши передплічча у татуюванні, яке одним, хитро плетеним візерунком, вкривало всю руку.

— Наш господар занедужав у дорозі да і не міг покинути товар. З нами мало воїнів, тому не зміг прибути особисто і засвідчити тобі, достойний княже, свою повагу. Прислав нас з цим скромним подарунком.

Він занурив руку під плащ, дістав золотий перстень грецької роботи і протягнув Аскольду. Князь взяв його до рук і задоволено покрутив, передавши воїну, що стояв за ним.

— Передайте подяку за подарунок своєму господарю!

Гість продовжив говорити

— Наш пан просив, щоб ви самі прибули і оглянули інші товари, що маємо. Він згоден продавати вам їх по хорошій ціні.

Аскольд задумався. Дір звернувся до нього

— Брате не варто! Я чомусь не вірю їм!

Аскольд розвернувся і пішов до коней зі словами

— Дякую за подарунок, але в мене немає часу.

Гості стурбовано перезернулись. Той, що мовчав, коли перший говорив, раптом порушив мовчання і голосно звернувся до князя

— Тоді не довідаєшся князь останніх новин з Новгорода! У місті багато найманців, Рюрик збирає дружину в похід на Київ.

Аскольд став повернувшись перепитав

— Що? Що ти сказав?

— Більше довідаєшся від нашого пана за належну плату, якщо хочеш.

Вони повернулись і ніби вже збиралися іти. Аскольд подивився на Діра і закричав їм у слід

— Добре! Я згоден! Ведіть!

Дір почав відмовляти брата

— Не їдь, я чую, це пастка!

— Не думаю — тихо, задумано прошепотів Аскольд і потім голосно заговорив до брата видно, щоб ті два чули

— Добре, лишайся у місті і у разі чого, готуйся до оборони!

Гості перезернулись, але на їхніх обличчях не було жодної емоції. Дощ і далі йшов, хоч і став трошки слабший. Внизу, біля ріки на березі встеленому корчами серед яких повзало гаддя на берег в пісок до половини були витягнуті гружені драгари з різьбленими потворами в головах на кормі поруч горіло вогнищє котре обступила група людей, що понакривалися з головою плащами Аскольд з десятком своїх варягів у деяких як і у князя на грудях висіли хрести енкапліони вони хитро петляючі почали спускатись крутим пагорбом часом з під дерну в місцях зсуву були жовті плями піску. Князь і далі був без шапки від його волоси прилипли до голови і він час від часу приберав їх з чола чоботи човгали по мокрій траві. Аскольд притримуючи плащ підходив ще ближчє і ближчє намагаючись розгледіти людей у вогнища але марно, накропав дощ а ті і далі грілися у ватри не огортаючись. Аскольд збавив ходу, підійшовши майже впритул, звернувся до гостів:

–І де ваш пан?

У цю мить чоловіки розступились, на корчі сидів якийсь чоловік, видно було лише його бороду і кінчики довгого світлого волосся. Лице скривав. Чоловік тримав меч в піхвах, перекидаючи руків’я, прикрашене візерунком, з руки в руку. На пальцях коштовні каблучки, могутні передплічча, що визирали з-під плаща були в татуюваннях зміями, які ніби обвивалися довкола рук і тікали далі вгору до плечей.