Сергій Дячук - Біла ріка

— А де Кочубеї?

— Вже пішли — прохрипів дід

— Не прощаючись? Оце така у них повага до пана гетьмана і всього товариства. Ну добре. Це навіть найкраще. Нам без зайвих вух треба обговорити справи.

Гетьман з деякими полковниками зайшли у бібліотеку старий козак слуга запалив господарю люльку і той, затягнувшись, всівся у свому кріслі, мов козак мамай, що висів на стіні за ним. Тон бесіді задали полковники, що емоційно почали скаржитись гетьману на москалів, що сил вже їхніх нема на цю усю їхню несправедливість, сил нема терпіти

— Козаків на царській службі палками бють, вуха шпагами відтинають, а в їхніх домівках великоросійські люди грабують їхні хати, розбирають і палять, жінок і дочок ґвалтують, коней, худобу і всілякі пожитки забирають, старшину б'ють до смерти…

— Братіє! — Їх зупинив гетьман

— Та що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?! Такий народ нікчемністю своєю воістину подобиться тваринам не тямущів, усіма народами зневаженим — він говорив це тихо, підіграючи собі на торбані

— Знаєте, що мені Олександр Данилович Меншиков у Києві, коли цар приїжджав сказав показуючи на старшину очима, — і він почав іметувати мімікою царського фаворита, продовжуючи награвати на інструменті якусь мелодію

— Гетьмане Іване Степановичу! Час уже братися за цих ворогів …Не може бути кращого часу, як тепер, коли тут Царська Величність з армією…Ти вірний государю, але треба на ділі це довести і пам'ять у нащадках про себе залишити, що один такий вірний був гетьман Іван Степанович Мазепа, який таку користь державі російській зробив, — і гетьман почав наспівувати, складену їм пісню, вже в голос

— Ох горе тій чайці, що звела…, — він не переставав підспівувати, коли заговорив Данило Апостол,

— Очі всіх на тебе звернені, і не дай Боже тобі смерти-тоді ми опинимося в такій неволі, що й кури нас загребуть

Апостола підтримав прилуцький полковник Горленко

— Як ми за душу Хмельницького завжди Бога молимо й імя його благословляємо, що Україну від ярма лядського визволив, так, навпаки, і ми, і діти наші у вічні роди душу й кості твої будемо проклинати, якщо нас за гетьманства свого по смерті своїй у такій неволі зоставиш» володар не дивився на полковників, що говорили він лише тихо підспівував про чайку небогу, що вивела гніздо біля дороги. Тоді заговорив дід слуга

— Пам’ятаю, як я в реєстру служив під ляхами і то коли проти них війною Хмель пішов ме човнами на Запоріжжя спускалися як він тоді нас перестрів, ме стали строєм на березі готові до бою з своїми а він з малем загоном до нас прискакав, бо військо якраз під Жовтою Водою ляхів обклало, а батько Хмель сюди, нас перестрів, і на коні вискочів перед нами роздерши жупан на грудях кричить стріляйте братіє, то всі за ним тоді й пішли

Мазепа усміхнувся, слухаючи розповідь старого козака і почав співати іншої пісні

— Від Жовтої взявши води чрез незгоду всі пропали, самі себе звоювали…Гей, панове-гєнерали чому ж єсте так оспалі?І Ви, панство полковники, без жадної політики. Озмітеся всі за руки — не допустіть горкой муки Матці своїй більш терпіти, нуте врагов, нуте бити! Самопали набивайте, острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте і вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, же през шаблю маєм права!

Усю ніч Мазепа не спав, ходячи порожньою залою, часом граючи на торбані, передивляючись книжки з бібліотеки і під самий ранок покликав до себе писара. Дід завів заспаного Орлика до кімнати біля якої спиною до нього а лицем до ікон стояв з настільним хрестом у руці в цьому хресті була часточка «животворящого» древа на якому розпяли Христа, Іван Степанович повернувся до нього блідим аж білим лицем і почав говорити «Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все уміння своє ужив, щоб переконати першого про протекцію і милість Отчизні нашій од військових напостей та руйнації у майбутньому на неї навали… Поручились за теє взялися найперші в Європі держави Франція і Німеччина…

Він замовчав, перехристившись поцілував хрест і продовжив

— Я присягаюся перед всевидячим Богом, що роблю це не для власної користі, не для вищих почестей, не для більшого багатства ані якихось інших примх, але для вас усіх, хто є під моєю владою і урядом, для жінок і дітей ваших, для спільного добра матері моєї вітчизни, бідної України, усього Війська Запорозького та народа малоросійського, для піднесення і поширення прав і вольностей Війська. Я хочу з Божою поміччу вчинити так, щоб ви ваші жінки і діти і батьківщина разом з Військом Запорозьким не загинули ні від Москви, ні від шведів. Коли ж я зважусь це робити заради якихось приватних моїх інтересів, то побий мене на душі й тілі, Боже, у Трійці Святій Єдиній, і безневинні муки Христові.