Сергій Дячук - Біла ріка

— Що з рукою? — Іван посміхнувся і сховав руку.

— Мати!

— Що мати?! Я все бачу! Не бреши мені Іване, і дівку ту краще б ти кину

— Мати!

— Ох Іване, Іване..

Вони підійшли до полковників, що стояли чєкаючи на гетьмана у брами монастиря Марія-Магдалини, суворо подивилася на них

– І цим не довіряй, — і вона вказала перстом на Скоропадського і Апостола

— За першої нагоди зрадять, не вір їм Іване, вони про булаву більше мріють, а не про те як захистити матку Ойчізну нашу, Украйну стражденну. Тільки німець не зрадить ну і ця дитина, — і вона подивилась на Кенігсека, німця зі східної Прусії, з яким гетьман познайомився у Голландії, де вони вчилися артелириської справи. Після того як Мазепа став гетьманом, він прийняв православну віру і служив в гетьманщині гарматним осавулом. І лагідно по-матиринськи на Орлика, Кенігсек ламаною українською пробубонів

— Ма-ти-, і поцілував стариці руку. Вона натомість перехрестила його. Орлик розгубився і почервонів вклонившість старій. У Апостола єдине його око ледь не вилізло із орбіти, інше він втратив на північній війні. Вони з Скоропадським здивовано і з обуренням забубоніли

— Таке скажите мати!

Мазепа їх перебив, хитро посміхаючись у вуса підстрижені по шляхетській моді Річ посполитої.

— Помовчіть — сказав він коротко і звернувся на прощання до старої, схиливши голову

— Мати, благословіть!

Вона осінила його хрестним знаменням кріз сльози і потім поцілувала свого сина в сиву голову підстрижену по-польській моді часів короля Яна Казимира. Козак допоміг йому одягнути плащ, підбитий вовчою шкурою і хотів було допомогти йому осідлати чорного, як ніч, аргамака, але Мазепа з гнівом відмахнувся, одягнувши пишну хутряну чорну соболину шапку, заскочів на коня, але лице не змогло скрити, що це далося йому з трудом. Стара знову перехристила його, глибоко вдихнувши повітря. Полковники відкланялись, позаскакували на коней і рушили за ним повз Лавру та Виликого Миколу. Стара мати стояла коло брами монастиря одинокою чорною плямою на білому тлі білої забудови святині в чорному клобуці і з посохом в руках. Перед тим, як зайти, вона ще раз перехрестила дорогу, по якій поїхав син і зайшла в середину, перебираючи зернятка своїх довгих чоток.

Перед Миколою Гетьман несподівано завернув униз до Аскольдової могили і, вдаривши коня шпорами, галопом поскакав схилом вниз до ріки на своєму аргамаці, заледве ухиляючись від віття дерев, що росли тут у монастирському саду. Його дорога шапка злетіла з голови, вітер вдаряв в лице, ласкаючи сиві волоси, за ним кинулися навздогін полковники. Першим йшов Орлик, потім Кенігсек, Апостол з козаками по самому заду лишився старий Скоропадський. За мить вони вже летіли берегом ріки, жовтий пісок розлітався в сторони з-під могутнього галопу коней, на Дніпрі були хвилі, а в небі над ним кружляли чайки. Мазепа вдихнув на повні груди повітря, що віддавало свіжістю ріки і озернувся на «переслідувачів», чи далеко відірвався і потім вже дивився прямо не обертаючись. Ледь посміхаючись він тримав повожа однією здоровою рукою, хвору притиснув до ноги звільнившись від плаща що злетів на вітру перекручуючись впав в стороні, його як і шапку підібрав один з козаків супроводу, що скакали значно позаду, намагаючись наздогнати володаря. Скоропадський тільки спустився з гори і одиноко скакав берегом, навіть не намагаючись наздогнати їх. Мазепа закрив очі, кінь впевнено ніс його до його резиденції на Подолі. Гетьман лише вдаряв шпорами від чого кінь аж ричав і набирав швидкість. Його чорна грива ефектно розвивалася на повітрі, вже на Подолі біля Могило-Мазепиної академії його помітили, підстрижені під горщик спудеї. Побачивши свого колегу по диспутам, вони щось кричали латиною, підкидаючи у небо шапки. Гетьман любив заходити до них на філософські студії і розмырковуват над складними питаннями світо устрою. Для цього навіть побудував свій маленький київський будиночок під самими мурами академії, а не біля Митрополії Руської Софії як підбивали його владики, щоб підкреслити його спадкоємність з київськими князями меценатами минулими володарями цієї землі він спілкувався з ними, студеями академії на латині,італійській, німецьких мовах окрім цих він ще знав татарську, турецьку, польську і російськую.

Біля магістрату стояли солдати підрозділ «москалів» у зелених мундирах. Офіцер німець кричав у все горло на ламаній російській, б'ючи якогось штрафника, інші сміялись і щось собі говорили, матюкаючись, від чого у сердюків поруч аж желваги ходили на оличчі. За мить гетьман вже був у брами своєї київської резиденції. Ворота відкривали козаки і він повільно заїхав на подвір'я, перед тим подавши милостиню кинувши гроші з кошилька убогим та старцю сліпцю бандуристу з поводирем, що шось співав під стіною. Він повільно проїхався колом перед садибою, поки кінь не заспокоївся, і старий, трохи згорблений козак з сивою бородою, довгими вусами та сивою чуприною з оселедцем, притримав коня і допоміг господарю злізти з нього. В цей момент з великим шумом на подвір'я заїхали полковники з почтом. Один з козаків миттю зістрибнув з коня і підбіг до старого з плащєм і шапкою гетьмана, дід лише прицмокнув незадоволено собі під вус і пішов за господарем по двору, несучи в одній руці плащ, а іншою рукою ведучи коня. У ночі гетьмана розбив напад подагри і він пролежав у ліжку, обкладений подушками, в корчах від болі, але на наступний ранок він вже мав їхати до Батурина.