Сергій Дячук - Біла ріка

Потім вже по двадцятих Мюхновський ходив містом, окупованим більшовиками, які вже повним ходом господарювали в ньому. Усі поводирі української революції, окрім нього, давно повтікали на захід. Кажуть, що Скоропадський втік, передягнувшись у мундир німецького офіцера. Його переможець Петлюра у Польшу перед більшовиками, а потім привів поляків у Київ, котрі відзначились тим, що при відступі підірвали центральний «ланцовий» міст через Дніпро. Махно у Франції, Грушевський теж десь у «німецьких землях». Винниченко, прихопивши частину бюджету республіки, десь в Іспанії чи Франції ніжиться на сонці, звідти він буде у листах консультувати Йосифа Сталіна як керувати любою ненею, Україною. Інші подрібніше і не тільки записались на службу до більшовиків. Він один старий самотній «самостійник» Мюхновський залишився вірний присязі на Чорнечій горі у Каневі, обіцяв присвятити життя боротьбі за незалежну Україну, і тепер у день ходив безпомічно містом а вночі переховувався на горищах. Він ходив вулицями Києва закутавшись у стареньку шинель і у мужицькій шапці він зблід з лиця, постійно підкашлюючи, наврядчі би його впізнали зараз в такому вигляді навіть найближчі родичі. Поруч пройшов строєм загін червоноармійців у довгих шинелях і будьоновках вони співали свою пісню «И от Москви до британських морей Красная армия всех сильней потомучто красная сжимает власно штик в мозолистой руке…»він став на тротуарі з ненавистю дивлячись на теперішніх господарів міста і його краю він дивився на них ніби оскалився загнаний вовк поруч непмани продавали з яток різний крам і їжу він став біля одної. «Іди звідціля волоцюга!» крекнув йому молодий мордатий продавець мяса з свинячими головами на прилавку він підкашлюючи і невідповідаючі нічого пішов далі «ходять тут різні» непман провів його поглядом і почав припрошувати покупців кричучі «Купуйте добре сальо!». Він зайшов в парк і просидів там до сутенків «Чигирине, Чигирине все на світі гине…доборолась Україна до самого краю гірше ляха її діти її розпинають» декламував він шепчучи собі із «Кобзаря» продовжуючи сидіти у парку до глибокої ночі потім зайшов у парадне де на горищі була його схованка там було пару його улюблених книжок в тому числі перше видання зачитаного і знаного на пам'ять «Кобзаря» Шевченка на ньому лежав револьвер без патронів він присів поруч зняв шинель підкашлюючи прокрутив порожній барабан пістолета поклав його назад дістав ремінь повісив його на балку і…там його й знайде згодом двірник. Так українці програли свою державу у двадцятих за, що жорстоко розплатеться не одне їхнє покоління у страшному ХХ столітті.

— Я був там сказав, — і задумався гетьман «Я був там, коли батько Богдан вїжджав до Києва» говорив гетьман «студеї співали хвалебні гімни і я серед них» гетьман сидів у кріслі у ще більшій задумі «потім Виговський переміг москалів під…, і цар у чорному вбранні вийшов тоді у Кремлі до народу бо у тому бої загинула уся його кіннота я був тоді при дворі короля. Шляхта, ох, ця шляхта а ці зрадники старшини, що кричали на Виговського в шатрі під Конотопом — зрадник, зрадник, бєш одновірців а ті одновірці …Ми стоїмо тепер між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного …Воюючі між собою, монархи, що наблизили театр війни до границь наших…подібняться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія й Африка навряд чи коли спороджувала…Відомо ж бо, що колись були ми тими, що тепер московці, уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них — яко притча во язиці» гетьман замовчав. Мати обняла його сиву голову «Ох синку, синку. Бідна моя дитина, я все знала тоді селом йшла жебрачка а ти їй подав милостиню, висипав усі гроші зі свого кошелька, і вона мені про тебе все розповіла» гетьман слухав у кріслі і дививвся на ікону, що висіла в кімнаті в дорогому позолоченому окладі з фамільним гербом Мазеп, курчєм, робота якогось майстра з Данцига. «Мені снилися тоді страшні сни, я стою у полі колосся пшениці наливаються зерном, переді мною село, сонце освітлює його і ось воно раптом запалюється і горить, вогнище, пожежа аж до неба, і до мене повертаються люди селяни жінки і діти» у гетьмана на чолі виступив піт він напружив руки особливо хвору, страшний сон його дитинства надзвичайно яскраво знову постав в його уяві, ожив у його памяті «і старий, блідий дід з довгою бородою мовчки дивився на мене показуючи скрученим довгим пальцем, мовчки, так він мовчав» Марія-Магдалина вийшла з кімнати повернулась назад з листом вона протягнула запечатаний лист підписаний красивим почерком Орлика, писара гетьмана, і запечатаний червоною сургучною печаткою на якій ледь ледь було видно курч. «Я зробила як ти просив свята стариця молилась цілу ніч потім потримала його в руках» у неї по щоках катились сльози, вона відкрила свої майже сліпі старечі блакитні очі і промовила «вона сказала Якщо гетьман не відішле цей лист то прийдешні покоління його проклянуть». Гетьман узяв лист покрутив його довгими блідими пальцями з перстенцями на одному був той з родинним гербом яким він запечатував особисте листування, встав, поправив шаблю на поясі, широкий червоний пояс, довгий чорний жупан дорогого сукна з ледь помітними рослинними візерунками що ідеально сидів на ньому як на юнакові з під полів жупана визирали темно сині шаровари заправлені в непарадні звичайні козацькі чоботи він ще раз подивився на ікону поклонився і перехристився перед нею промовивши «Жереб кинуто. Бог Святий в поміч». На дворі біля монастирської церкви чекали його полковники: старий Скоропадський, Апостол, німець Кенігсек і писар Орлик. Мазепа з мамою, що допомогала собі йти посохом, підійшов до них. Полковники схилили голови і поцілували руку ігумені, син був дивовижно схожий на неї, навіть своїм високим зростом, зайшли до церкви. Служба була довгою. Після відправи мати проваджала сина до воріт.