Сергій Дячук - Біла ріка

Вже можна було роздивитись обличча наступаючих, тоді офіцер закричав, тиснучи на спусковий гачок кулемета «Вогонь!» звуки від пострілу кулемета доповнив залп із гвинтівок. У більшовиків упав прапороносець. Прапор підхопив хтось інший. Залягли, відстрілюючись. Відійшли назад. Сили були не рівні. У малих не було бойового досвіду, натомість ті, що наступали, пройшли «Рим, Крим і мідні труби».

Після декількох невдалех атак, з цілью з ходу прорвати оборону, на полі залишилось лежати декілька десятків наступаючів з червоними плямами на снігу. Офіцер тримався за плечє з кровавими слідами на шинелі зі сторони вокзалу біг хлопчік репетуючи «лі-ви-й ф-ла-нг відступив! Лі-ви-й фла-нг ві-д-ступив!»

Лівий фланг відступив до вокзалу, не попередивши. Офіцер вусань, що був ранений в плечє аж побілів. Лице його стало майже одного коліру зі снігом довкола. Він негайно скомандував відступати, тікати до вокзалу «Всі до вок-залу!» кричав він. Голос йому зривався малі заплакашись почали кричати, що не лишать його, той щосили закричав «Це наказ!!!»

Малі шморгаючи носами, забравши своїх ранених, короткими перебіжками рушили до вокзалу. До вокзалу вони вже бігли. Штабний потяг рушив і в останній вагон встигли заскочити ті, що бігли перші, ті що несли ранених, були позаду. Вони бігли по перону, не кидаючи своїх товаришів кречучи вслід потягу, що лишав за собою шлейф диму ті що відїжджали вперлися долонями у скло і теж щось кричали кріз сльози поки їх не почали відганяти від вікон офіцери.

«Чєкайте! зачєкайте на нас!» — кричали малі з перону станції «Крути».

«Чєкайте будь ласка!» — летіло над станцією «Крути» вслід штабному потягу, що вже зникав в далені.

Вони залишились у пастці, їх зрадили. Вони загинуть тут. В той самий час їхній командир офіцер вусань продовжував прикривати їхній відхід не знаючи, що штабний потяг втік, і що його малі зараз на вокзалі сбились на пероні докупи, чекають та вірячи, що він повернеться за ними. Він ледь зняв шенель, лишившись в гімнастерці, на яких ще були погони колишньої армії царя, і притиснувся одним плечем, непораненим плечем, до кришки «максима». Лупив по наступаючим більшовикам, що перебіжками наближались до нього.

Вже було чутно їхні матюки «…б твою мать, контра, Аааамммббб! в меня попал сука!» «Сдавайся падла!» «ну ничево патрони кончатса ми тебе буржую штик на зад …» завершення перебив п’яний регіт. Раптом встав якийсь моряк, обв’язаний лєнтами з патронами і вистрілив. Вцілив в голову, збивши жовто-блакитну фуражку. Офіцер, заливаючись кров’ю, перестав стріляти.

«Ура! Попал!» — радісно закричали комуністи встаючи, підійшли до матроса, тиснучи йому руку, б’ючи по-приятельськи по плечу «вотета ти даеш» «красавчик» інші встали і швидко побігли до кулимета з криком «Ура!!!» вони обступили офіцера, що намагався з останніх сил дотягтись до кулемета, памятаючі, що його діти десь там відступають до станції, більшовики почали сміючись і матюкаючись колоти того багнетами плюючи потім на тіло. Червона кіннота вже була на вокзалі кавалеристи на чорних конях у чорних шкірянках вершники червоного апокаліпсиса, розїзжались пероном деякі через розпахтуті двері заїхали на конях у будівлю станції там бородаті мужики у сірих шенелях з червоними лєнтами на грудях розводили вогнищє з меблів на пероні стояли гімназисти найменші плакали довкола них колом іздили на конях озброєні вершники. Тих, що могли стояти роздягнули до ісподнього, їх вели вздовж двох груп більшовиків неголених часом п’яних в шкірянках, шинелях, тулупах з червоними лєнтами на грудях вони матюкались і голосно, щось обговорювали між собою, беззубі морячки в чорному з п’яними мордами, якісь бородаті ніби селяни з червоними лєнтами на шапках стояли спершись на рушниці з багнетами сміялились жовто чорними зубами дивлячись як малих що їх тепер босими ногами по снігу ведуть на смерть, вони майже всі були у вишитих сорочках що вишила мати, чи бабця, сестра або дівчина а може хтось із далеких предків, була то переважно червоне по білому, червоне по білому, як сніг під станцією «Крути», сніг під станцією «Крути» окроплений кровю українських патріотів, це потім вже будуть ріки, а ця перша найсвятіша бо дитяча. Малий вкляк і був сам не свій, весь час шепотів синіми губами «Щедрик, щедрик, щедрик» старший намагався його розштурхати але не виходило тоді хтось сказав «лиши його» закашлявшись, несподівано один з морячків підійшов і вдарив довгого, того, що ніс прапор у Місті, кулаком в обличча закричавши «суки хохли, с пулемета, бл…дь гадениши, контра буржуйская!» кричав він незамовкаючи бризкаючи слиною заваливши юнака на сніг бив його ногами той так і лишився лежати там. Інших поставили у ряд під великим старим деревом над яким здіймався вітер, і старовинна крона скрипіла. Спянілі від самогонки і дитячої крови більшовики курили махорку у розведених багать спостерігаючі за розстрільною командою, бандитами різного віку, по різному одягнутих «борцов за народное счастье» старший у фуражці з червоною зіркою на ній зкомандував «Готовся!» чєрвоноарміці ліниво по рутинному поскидали рушниці, офіцер більшовик в окулярах викрикнув «По врагам революции!!!» діти заспівали патріотичну пісню етнографа Чубинського «Ще не вмерла Україна» на словах «Душу й тіло ми положим…»почулосе коротке «Пли!» вистріли мов гром, і потім ще поодинокі вистріли тих що, підходили заряджаючі і розряджаючи дьоргаючі затвором стріляли з рушниць вже по бездиханним тілам, червона вишивка раптом загубилася на закривавленому тлі колись білого ткання. Офіцер в окулярах з біноклем на грудях відійшов в сторону. Якийсь моряк підійшов розтігнув ширінку і почав мочитись прямо на розстріляних. Вітер завивав, крони дерев хитались зі скрипом ніби виспівуючи «Ще-др-ик, ще-др-ик, ще-др-ів-оч-ка пр-ил-ет-іл-а ла-ст-ів-оч-ка…»