Сергій Дячук - Біла ріка

Коли більшовики увійши у Місто почавсе геноцид українців і офіцерів, у той час в Києві було багато офіцерів царської армії котрі могли зупинити більшовиків ще на підступах, але вони не бажали брати участь в обороні Міста столиці незалежної України а Центральна Рада натомість не робила нічого, щоб прихилити їх на свій бік хоча наврядчи це було можливе, це були русские люди і Київ для них був «русским городом» «древній столицей» «єдиной и недилимой» і ніяк не інакше а Вінниченко і соціалісти з Центральною Радою втекли з Міста ще тоді коли червоноармійці добивали штиками у полі під станцією «Крути» ранених студеїв. Людей у вишиванках та уніформі царської армії хапали на вулицях і звозили в ЧКа, що розмістився в колишньому царському «Маріїнському» палаці звідки вони вже не повертались чи просто революційні моряки стріляли в парку навпроти або на вулицях за українські прізвища в документах чи буржуазний одяг.

Сутеніло. Академік Мурашко повертався з дружиною додому, було холодно, морози не спадали, налітав сніг який вулицею закручував вітер несучі його дорогою й мостовою в сусідній парк. «Стоять!» закричав чоловік з червоною пов’язкою на рукаві шинелі. Він підійшов впритул до художника лямпа що хиталася на повітрі освітила його лице руда борода і гнилі зуби. Поруч стояв моряк з ретельно виголеним лицем від нього попри мороз і вітер на метр несло перегаром у нього на грудях недбало була зав’язана червона лента цей другий сказав «Пред’явите документи» Мурашко засунув руку у внутрішню кишеню елегантного чорного пальта простого крою по тодішній європейській моді і дістав звідти своє академічне посвідчення котре він вважав, що мало заспокоїти «товарищей» «УкрАинская Акадимия МисМистицтв» прочитав коряво моряк і патруль перезернувся «Я художник.» «Я лише художник» ті подивилися на нього «Кхе, кхе розберемся» відказав моряк і добавив вимогливо «Пройдемте» Мурашко поцілував жінку «Люба все буде добре» і посміхнувся, та не хотіла відпускати його руку «Гражданочка!» прокричав бородатий хопаючі її за руку Мурашко відштовхнув його крикнувши «Не чіпайте її!» і подивився тому у очі поруч у вікнах увімкнули світла, більшовик схопився за кобуру але його зупинив моряк тоді він пробубонів ледь чутно «надо, больно контра хохляцкая» Жінка зайшла у двері будинку зі сходів вона бачила як ці двоє повели її чоловіка через парк по сусідству. Вона зайшла до квартири встигла зняти пальто і присіла біля вікна коли пролунав одинокий приглушений постріл з парку. Вона миттю підвеласе вибігла на двір і побігла через парк вдихаючі холодне повітря, що ніби різало горло «Саша, Саша» шептала вона сама собі там в глибині алеї лежав її чоловік з простріляною головою вона закричавши упавши поруч на коліна схопивши чоловіка за голову вже закричала «Саша! СашааааА!» розлетілося нічним парком, поруч у вікнах світилося світло але ніхто не виходив, тоді в одному за одним світла почали вимикатись поки не лишилосе одне в квартирі мистця Мурашка, з нього було зняте пальто, шапки теж не було видно, черевики валялись поруч, поруч з академічним посвідченням лежав ланцюжок від золотого годинника, розсипані візитівки в перемішку з дріб’язком грошей, мідяків з партмане що пусте лежало на парковій лавочці.

Митрополита Київського революційний моряк схопив за бороду і тягнув до гори Лаврською дорогою поруч йшли товариші моряка, що час від часу сміючись ображали владику, старець молився «Господи!» кричав він «Господи! Прости им! Ибо не ведают что творят» на, що ті перепитували «Ти» «Ти что сказал?» «Прости!» кривлялись комуністи «он сказал прости» і заливались сміхом і потім вже переставши сміятись «Прости говориш» мовчки підвели до стіни. Старець у підряснику стояв біля огорожі на руці були монаші чотки обв’язані довкола зап’ястя лише велика чорна пишна кісточка ведніласа з під рукава над долонею. Владика притиснувся до білого Мазепиного муру Лаври, моряк, що одягнув собі на шию щойно зняту панагію митрополита витягнув руку з наганом і посміхаючись прищурив одне око цілячись. Отець підніс схрещені пальці не встигши перехреститись пролунав постріл білу стіну окропила кров мучиника. Моряк засміявся ще голосніше один з його товаришів викрикнув «В яблочко!» моряк опустивши руку з наганом, засунувши його потім в деревяну кобуру під мишкою, пішов в оточенні друзів хитаючись до верхньої Лаври, компанія заспівала «Єх яблучко куда ти котишся…»