Сергій Дячук - Біла ріка

З самого ранку він лежав у кареті, що в супроводі полковників і козаків, рушила до столиці в кареті з ним був лише Орлик, який читав йому латиною якусь книжку. На козлах поруч з кучером сидів старий козак слуга Мазепи, що постійно поганяв, бо гетьман наказав, щоб до вечора були вже в Батурині. В карету було запряжено багато конів і вона летіла дорогою, що вже бралася легкими заморозками. Кучер постійно взмахував своїм батагом, хльосткий звук від якого розлітався округою. Вечером карета заїхала на подвір'я палацу на гончарівці великої мурованої за італійським взірцем будівлі з білим фасадом і колоннами. У все горло брехали кутюги зібралися слуги зі смолоскипами позапалювали світла почулосе «Пан гетьман приїхали!» по будинку бігали жінки діти з обслуги старий зіскочів з козлів і відкрив дверцята карети з якої при помочі писара вийшов Мазепа, подякувавши Орлику, далі він ішов самий трохи прихрамуючі. Гетьман зайшов до зали де у великих підсвічниках горіли свічки уся вона була у полках з книжками древні позолочені політурки на яких виблискували, на підлозі великий турецький килим на стінах все у східній і європейській зброї поруч портрети предків, ікони і європейський живопис, на столі лежали розкриті книги серед яких був Макіавелі, Данте, «Трактат про счоти» Пачоллі «Життєписи» Вазарі, Святе письмо та молитовник на більшості книжок були виведені елегантним почерком помітки гетьмана на полях, на цьому ж столі і трохи менших поруч з підставками стояли численні макети збудованих і реконструйованих у часи його двадцятирічного гетьманування церков та будівель, Чернігівської колегії та корпусу академії в Києві на стільцях поруч лежали музичні інструменти ліра, кобза і його улюблений торбан з вирізблиним курчєм, у кріслі дрімав архітектор зі скрученими листами паперу. Мазепа прихрамуючі обійшов довкола архітектор раптом прокинувся і позіхаючи підвівся кланюючісь перелякано й привітався італійською, гетьман сказав, що вже пізній час і відклав обговорення якогось чергового проекту на завтрашній день той кланяючись вийшов. Володар усівся у крісло, що звільнив архітектор взяв з сусіднього торбан і затягнув свою улюблену пісню «іди синку пліч од мене най тебе турчин візьме…»гетьмана перебив його старий козак слуга, ліва рука гетьмана як він любив казати сміючись бо правою був Орлик Мазепа перестав грати і роздратовано запитав у старого

— Що тобі?

— Вашу милість хоче бачети якийсь француз.

Гетьман встав і поклав торбан на крісло походив по кімнаті шкутельгаючі і знову роздратовано гримнув на старого

— То клич!

За мить в кімнату зайшов і вклонився елегантний кавалер в буклях. Мазепа кинувся йому на зустріч зі словами вітання на французькій мові

— Яка чєсть пане посол приймати вас тут у нас.

Він вигнав старого, що став коло дверей, не кажучи не слова, лише подивився у його бік, і той повільно закрив за собою двері він так довго прослужив у гетьмана, що розумів його без слів. Посол був вперше тут на Гончарівці в резиденції гетьмана Малоросії

— Я власне ненадовго, пане гетьман, проїздом у Московію з одною важливою справою.

Гетьман запропонував партію у шахи після чого посол милостиво згодився повечеряти з ним і француз після бесіди, чого не планував, навіть погодився лишитися ще на один день перш ніж продовжити свою подорож бо завтра на Гончарівці планувався великий бенкет, обід товариства полковників з гетьманом. Красуня Мотря стояла коло музикантів співаючи пісню про нещасне кохання

— А у полі річка Через річку кладка Не покинь же мій миленький не веліла мати. Як же ти покинеш перше сам загинеш Бистричєнькою річенькою за Дунай запливеш Будеш утопати рученьку давати Я молодая як ягода буду рятувати Бодай тая річка травою заросла на що ж мого миленького за Дунай занесла Бодай тая річка заросла травою Нащо ж мій миленький не спішить за мною. Ой гаю мій гаю зелененький раю любившись, кохавшись розстатися маю.

Мазепа сидів за столом, не відводячи від неї погляд ненамить, намагаючись сховати емоції, але видавали очі, що блищали від щастя, коли його похресниця співала цю пісню явно для нього. Сиві густі брови, що ходили самі собою, мов човни Дніпром плавали, коли вона закінчила. Усі підвелися аплодуючи і хвалячи Мотрин талант. Старі Кочубеї скористашись з того, що сп'янілі гості стали за стола і розбившись по групах з келихами і кубками в руках, почали бесіди, пішли не прощаючись. Мазепа довго стояв в стороні з французьким послом, який мав вже їхати і продовжити свою подорож. Потому гетьман запитав у діда слуги обдивившись залу