Сергій Дячук - Біла ріка

— Оце Сірьожа мій, — каже тато, — давайте поміняємо вікна на пластикові я заплачу

Сергій старший син Миколи Кабюка був на рік молодший за Сергія Іванового і працював на заробітках у Москві. Коцьо скривився від сказаного і продовжив погладжуючи долонею дерев’яну стіну своєї садиби.

— А я йому відповідаю, леше гет, який пластік, румуни да молдавани да жуліки усякі,приїхають да від нас ліс фурами вивозют, а це гівно — він зробив наголос на останньому слові — а це гівно, пластик отой, сюди везуть, бо воно пусте і він сплюнув, а дерево воно натуральне а це, да шо тобі казате

Коцьо подевевсе на дорогу там йшов якийсь чоловік він привітався з газдою знявши і одягнувши кєпку (бізболку). Коцьо побачивши його зарепетував

— Мов чоловіче ставай!

підбіг до паркану

— Не в службу, а в дружбу купе пева, він дістав крупну купюру сунувши чоловіку в долоню, які гроші лешуться собі лешеш, але скажеш продавчіні абе з холодильника дала, холодне — цю останню фразу він крекнув вертаючись до лави де сидів Сергій. Перед тим як присісти він деякий час постояв перед портретом, тужливо роздивляючись його, тепер він вже зовсім не був схожий на себе побитого досвідом старого газду-гуцула, якого боялася вся міліція району, який і тепер дав би фору будь-якому молодому. Коцьо чемпіон з бійок, чоловік який завжди міцно тисне руку при зустрічі і завше дивится прямо у вічі, одним словом реінкарнація лісника Федора. Коцьо дивився на портрет.

Потім вуйко та племінник пили пиво, носячи лаву довкола хати, тікаючи в тінь, коли сонце визирало з поза кута на кожному куті лишаючи порожню тару.

Потім Коцьо сидів на сходах хати, клацаючи щось на мобілці, його жінка сиділа поруч на лавці. Сергій проходжувався взад і вперед наважившись нарешті запитати таки.

— Слухайте, а я собі думав як то баба заміж за діда вийшла і прізвище своє дівочє лишила…

Сергія перебила Галя, яка обережно подивившись на чоловіка сказала

— Розумієш твоя бабця дуже гарна була ну і Федор, дідо твій…

Коцьо напружився усіма м’язами, почувся легкий скрегіт зубів він перестав клацати свого мобільного телефона, але далі дивився на нього сказав лише одне слово

— Галя!

Він подивився на неї і додав

— Телечку вже тре годувати

Жінка пішла до літньої кухні Сергій втрутився

— А Юрій дійсно був у «банді»?

У Коці випав телефон з рук, він на мить ніби закам’янів, встав і швидкою ходою пішов до кухні

— Жінко, те це йому розповіла. Галя!?

Сергій побіг за вуйком, шепнувши собі під носа «вот, блін»

— Вуйко, вуйко лишіт!

Коцьо не зупиняючись йшов до кухні, з якої вже вийшла здивована Галя, несучи шос у путні

Сергій тихо сказав

— Це Катерена з Путели мені вчора все розповіла

Коцьо зупинився і повільно обернувся на Сергія, постоявши пару хвилин видавив із себе

— Ця бойкеня ніколи не вміла тримати язек за зубами — прошипів Коцьо, але без злоби

— Добре, пішле вже

Жовта, суха кукурудза бадиллям довгим колихається на пронизливо холоднім вітрі, довге листя від якого утворює дивні звуки. Монотонно крапля за краплею спадає зі стріхи вдаряючи об деревяну лаву, що стоїть впритиск до стіни. Вони мовчки сиділи на сходах, дивлячись як проходять дорогою поодинокі люди, які голосно з дороги вітались з газдою, який їм у відповідь лише махав головою, лише одному подорожньому прокричав, запитавши чи має той сигарети, подорожній завернув з дороги зайшов потиснувши руки і простягнувши пачку. Вони курили обидва з першу розкашлявшись бо обидва вже давно як кинули, але теперечки кортіло чомусь курити. Докуривши Коцьо встав і енергійно попрямував на задній двір своєї хати кинувши племіннику

— Пішли

Сергій підвівся і пішов за ним і уже коли вони перелазили кладку до лісу спитав

— Куди йдемо

Коцьо не обертачись

— Меш ведіти

Зайшли до лісу, що нависав над Коцевою садибою, вів Сергія до хатки в лісі, тієї в якій Ялена жила, коли була війна, побудовану для неї її дєдьом — Василем Поляком. Коцьо не був схожий тепер на себе, йшов мовчки, не обертаючись. Видно було лише його могутню спину, яка мов криголам пробиралася попереду через лісові хащі. Вони мовчки йшли через ліс, з усього було видно, що Коцьо у своїй стихії-людина лісу-відчував себе у ньому мов риба у воді. Майстерно оминаючи завалені старі смереки «могутній горець», подумав про себе Сергій. Коцьо лише часом обертався, дивився чи не дуже відстав племінник, якій вже йшов на відстані п’яти метрів, не встигаючи за вуйком