Сергій Дячук - Біла ріка

— Тільки не розумію як ви двері відкрили ранком коли молоко занесли

— Вони були відкриті —відповідає жінка

Сергій згадує як наляканий учорашнім сном прокрутив ключ у замку двічі сильно після того перевіряючи чи двері дійсно закриті

— Та де.!?Я закрив їх вчора

зі здивованим виразом на лиці заперечив Пойдаш

— Бігме, відкриті буле

подивалась і додала

— навстіж

Сергій не став сперечатись вийшовши з кухні ще раз подивився на стару хату, перехрестевся на крест Ялени з дороги і пішов в долину до Коцевої хати, який побудувався і мешкав десь в кілометрі від дідовщини. Він йшов обдумуючи сон який видів цієї ночі, згадував речі на поді і весь вчорашній день, часом одвлікаючись, дивлячись на калюжі в ямах на дорогах, в яких відбивалось яскраво-блакитне Карпатське небо і зелені смереки з найближчого при дорозі лісу, що трохи хитався на легенькому вітерці, калюжі на заасфальтованій стратегічній дорозі до румунів, побудованої за СРСР для швидкого перекидання техніки на кордон у разі війни. Він швидко дійшов до вуйкової хати відчинивши клямку і не реагуючи на пса, які у Коці весь час були один зліший за попереднього, собака гавкав, стаючи на задні лапи, ніби намагаючись зірватись з мотузка.

П’яний Коцьо відкинувся на ліжку до стіни, і почав як завжди повчати Сергія, який мовчки сидів за столом в літній кухні. В кімнатці було жарко, в печі потріскували поліна так, що Сергій зняв куртку повісивши її на стілець, через запотівше вікно було видно розмиту тінь, яка підходила все ближче, Сергій протер частину вікна і вже добре побачив чоловіка, що повільно відімкнувши порту так само повільно йшов доріжкою до Коцевої кухні наперед знаючи звички газди і, що він теперечки має бути у себе. Кутюга на цього чоловіка брехав менше, видно дід йому був вже добре знайомий, за мить старий дід зайшов до хати знявши капелюха зі словами

— Добрей день до хати! Зі свєтом вас! Друга Причиста!

але Коцьо відповів коротко

— Дєковать й вас

і далі не одвлікався від повчань племіннику, дід потиснув руки газді з фіном [137] Фіном — племінником. старий гуцул зняв капелюха газда встав з лужка і посадив старого за стіл той лише посміхався почергово обом Пойдашам

— Ну. Шо. Коле вже женетисе будеш?

Знову спитав газда із загрозливою інтонацією на, що Сергій лише знизав плечима задумано

— Не натрапив ще на свою

від такої відповіді Коцьо широко розплющив очі аж ніби не зіскочивши зі свого лужка

— Шо! Т-а л-е-ш-е м-е-н-е гет чоловіче! Яку свою!? Зараз поїдемо в Путелу я тебе з такеми дівками познайомлю. Чи як те скажеш!

З обуренням прорік Коцьо і подивившись на свого не від світу цего племінника додав

— В цему житті Серьожка… — запнувся, подивився на діда, і закінчив — то все і твоє.

Дід обережно усміхнувся звертаючись до газди

— Леше Коцьо, чоловік вже дорослей, шо те єк…він знає шо робе. Це Іванів?

Коцьо розсміявся

— Йо. З Кеїва приїхав, на літо, тепер їде, вертаєтсе до столиці на асфальт — замовк і додав згодом — Свою? Але мов! Мені б ваші роки

Засміявшись сказав Коцьо. Дід натомість додав

— Абе дужий був. Таки схожий на дєдю.

І подивившись на Коцю сказав йому

— А мені б твої роке Коцько

На, що Коцьо сильно засміявся, і Сергій також засмівся зрозумівши, що вуйкова наука вже позаду.

Гість Коці, старий дід гуцул швидко уп’янівши почав згадувати старі добрі часи, починаючи з Румунського королівства, потім замовк і хриплим тріснутим голосом заспівав

— Колес роке й добрі були жита ся роделе, сусіди се навиділи братіє сходили

Тай настале тепер роки жита ся не роді сусіди сей ненаведют братіє не сходют.

А я й піду в полоненку я в полоненочку…

Дід розказував легенди про опришків бардку велетів і лісових духів на яких видно добре знався, бо кожен рік з ранньої весни до пізньої осені був в полоненах. Діда раптом перебив Коцьо він хриплим голосом задумано не відкриваючи очей мовив

— Брат за брата, а бренза за гроші.

Тут же відкривши очі подивився на Сергія і засміявся

— Брат за брата, а бренза за гроші. Чи як ти сказеш?

Повернувся до діда звертаючись

— Які бартки велетів, шо ве за казке тут оповідаєте

І він повернувся до Сергія

— Сірьожа коле вже меш женетисе

Але знову заспівав дід і Коцьо засміявся, старий співав колядку

— Вжей брат на брата меч підіймає гой дай Бог

Вжей сестра на сестру чарів шукає…

Коцьо з Сергієм вийшли на двір проводити діда. Провівши старого гуцула до дороги зауважили, що той уп’янів таки дуже, жив по сусідству, вони вернулися і повели, співаючого старовинних гуцульських пісень, гуцула додому, лишивши того вже коло його порти. Постоявши і поспостерігавши на відстані переконавшись, що той зайшов до хати вернулись назад. Сергій з Коцем сиділи мовчки, думаючи кожний про своє. «Малий Пойдаш» поставив поруч на лаву по під стіною хати, пофарбованої у зелений колір, портрет Ялени, що він забрав його з поду старої хати. Сергій думав як краще вертатися додому автобусом чи потягом. Коцьо про ґаздівські справи зиму дрова, худобу. Мовчанку перервав газда повернувшись до фіна обличчям