— Тільки не розумію як ви двері відкрили ранком коли молоко занесли
— Вони були відкриті —відповідає жінка
Сергій згадує як наляканий учорашнім сном прокрутив ключ у замку двічі сильно після того перевіряючи чи двері дійсно закриті
— Та де.!?Я закрив їх вчора
зі здивованим виразом на лиці заперечив Пойдаш
— Бігме, відкриті буле
подивалась і додала
— навстіж
Сергій не став сперечатись вийшовши з кухні ще раз подивився на стару хату, перехрестевся на крест Ялени з дороги і пішов в долину до Коцевої хати, який побудувався і мешкав десь в кілометрі від дідовщини. Він йшов обдумуючи сон який видів цієї ночі, згадував речі на поді і весь вчорашній день, часом одвлікаючись, дивлячись на калюжі в ямах на дорогах, в яких відбивалось яскраво-блакитне Карпатське небо і зелені смереки з найближчого при дорозі лісу, що трохи хитався на легенькому вітерці, калюжі на заасфальтованій стратегічній дорозі до румунів, побудованої за СРСР для швидкого перекидання техніки на кордон у разі війни. Він швидко дійшов до вуйкової хати відчинивши клямку і не реагуючи на пса, які у Коці весь час були один зліший за попереднього, собака гавкав, стаючи на задні лапи, ніби намагаючись зірватись з мотузка.
П’яний Коцьо відкинувся на ліжку до стіни, і почав як завжди повчати Сергія, який мовчки сидів за столом в літній кухні. В кімнатці було жарко, в печі потріскували поліна так, що Сергій зняв куртку повісивши її на стілець, через запотівше вікно було видно розмиту тінь, яка підходила все ближче, Сергій протер частину вікна і вже добре побачив чоловіка, що повільно відімкнувши порту так само повільно йшов доріжкою до Коцевої кухні наперед знаючи звички газди і, що він теперечки має бути у себе. Кутюга на цього чоловіка брехав менше, видно дід йому був вже добре знайомий, за мить старий дід зайшов до хати знявши капелюха зі словами
— Добрей день до хати! Зі свєтом вас! Друга Причиста!
але Коцьо відповів коротко
— Дєковать й вас
і далі не одвлікався від повчань племіннику, дід потиснув руки газді з фіном [137] Фіном — племінником.
старий гуцул зняв капелюха газда встав з лужка і посадив старого за стіл той лише посміхався почергово обом Пойдашам
— Ну. Шо. Коле вже женетисе будеш?
Знову спитав газда із загрозливою інтонацією на, що Сергій лише знизав плечима задумано
— Не натрапив ще на свою
від такої відповіді Коцьо широко розплющив очі аж ніби не зіскочивши зі свого лужка
— Шо! Т-а л-е-ш-е м-е-н-е гет чоловіче! Яку свою!? Зараз поїдемо в Путелу я тебе з такеми дівками познайомлю. Чи як те скажеш!
З обуренням прорік Коцьо і подивившись на свого не від світу цего племінника додав
— В цему житті Серьожка… — запнувся, подивився на діда, і закінчив — то все і твоє.
Дід обережно усміхнувся звертаючись до газди
— Леше Коцьо, чоловік вже дорослей, шо те єк…він знає шо робе. Це Іванів?
Коцьо розсміявся
— Йо. З Кеїва приїхав, на літо, тепер їде, вертаєтсе до столиці на асфальт — замовк і додав згодом — Свою? Але мов! Мені б ваші роки
Засміявшись сказав Коцьо. Дід натомість додав
— Абе дужий був. Таки схожий на дєдю.
І подивившись на Коцю сказав йому
— А мені б твої роке Коцько
На, що Коцьо сильно засміявся, і Сергій також засмівся зрозумівши, що вуйкова наука вже позаду.
Гість Коці, старий дід гуцул швидко уп’янівши почав згадувати старі добрі часи, починаючи з Румунського королівства, потім замовк і хриплим тріснутим голосом заспівав
— Колес роке й добрі були жита ся роделе, сусіди се навиділи братіє сходили
Тай настале тепер роки жита ся не роді сусіди сей ненаведют братіє не сходют.
А я й піду в полоненку я в полоненочку…
Дід розказував легенди про опришків бардку велетів і лісових духів на яких видно добре знався, бо кожен рік з ранньої весни до пізньої осені був в полоненах. Діда раптом перебив Коцьо він хриплим голосом задумано не відкриваючи очей мовив
— Брат за брата, а бренза за гроші.
Тут же відкривши очі подивився на Сергія і засміявся
— Брат за брата, а бренза за гроші. Чи як ти сказеш?
Повернувся до діда звертаючись
— Які бартки велетів, шо ве за казке тут оповідаєте
І він повернувся до Сергія
— Сірьожа коле вже меш женетисе
Але знову заспівав дід і Коцьо засміявся, старий співав колядку
— Вжей брат на брата меч підіймає гой дай Бог
Вжей сестра на сестру чарів шукає…
Коцьо з Сергієм вийшли на двір проводити діда. Провівши старого гуцула до дороги зауважили, що той уп’янів таки дуже, жив по сусідству, вони вернулися і повели, співаючого старовинних гуцульських пісень, гуцула додому, лишивши того вже коло його порти. Постоявши і поспостерігавши на відстані переконавшись, що той зайшов до хати вернулись назад. Сергій з Коцем сиділи мовчки, думаючи кожний про своє. «Малий Пойдаш» поставив поруч на лаву по під стіною хати, пофарбованої у зелений колір, портрет Ялени, що він забрав його з поду старої хати. Сергій думав як краще вертатися додому автобусом чи потягом. Коцьо про ґаздівські справи зиму дрова, худобу. Мовчанку перервав газда повернувшись до фіна обличчям
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу