Сергій Дячук - Біла ріка

Пойдаш сидить в теплій кімнаті кухні на стінах образи на печі обкладеною кахлем чавуни і кастрюлі в ряд. Сергій парить ноги в тазіку, приємне тепло розливається по всьому тілі. Марія, друга жінка діда Федора і мати «Дєда» — Василя молодшого брата тата — сидить поруч на лаві, розпитує Сергія, де він був сьогодні, той втомлений і відповідає коротко

— Німчич, Путела, у вуйни, Шурден.

Жінка здивовано далі дивится на нього, мовчки, нічого не питаючи більше. З'ївши гарячої курячої зупи, на столі ще стояла миска з афенами у сметані, страва споглядання якої просто естетично насолоджувала зір. Сергій дістав телефон і сфотографував її. Дякує, встає, похитуючись, за столу, хрестячись на ікони, і просить Марію пустити його переночувати у старій хаті

— Там хіба на поду, бо ремонти почали робети, підлога піднята вже не перший рік, то. Леше гет там холодно.

Сергій каже «байка шо холодно» і таки вмовляє постелити йому в старій хаті і на поду самий тим часом йде до «дєда» привітатись той дивится телевізор у новій хаті. Дєд, як завжди, мовчазний куняє. Важкий день на пилорамі. Пойдаш сідає поруч і деякий час мовчки дивится якесь дурнувате політичне ток-шоу по російському каналу в якому йдется про те, що Україна Європі не потрібна.

Через довгі вмовляння «малому Пойдашу» таки постелили у старій хаті в Киселицях. Старі дерева в саду біля пустої хати росли не доглянутими, але ніхто не мав права тручати [131] Тручати — чепати. їх, бо тоді мав би справу з братами Пойдашами і їхніми нащадками. На диво, ці дерева стояли як один цілі від часів коли їх посадили тут. Ніби ураган та бура зі злими Карпатськими вітрами не мали права їх зачепати, боялися ламати гілля сих священних для Пойдашів дерев. Цей сад колись насадила Ялена, чий криж [132] Криж — хрест. стояв край маленького зарінку. Вже на краю за парканом, він був завжди доглянутий, пофарбований і з квітами особливо на «Другу Причисту». Пойдаш вийшовши неспішно, перейшов від однієї хати до іншої. Над дверима поблимувала лампочка і ледь тускле світло було видно у великому вікні кімнати на поді, яке виходила в бік дороги.

Сергій пройшов вимощеною річковим камінням доріжкою, по краях зарослою довгою травою. Старі дерева скрипіли у верхах, видаючи якісь химерні звуки. Він відімкнув двері і тут же закрив їх із середини, лишивши ключ у дверях. Наосліп пройшов довгою заскленою верандою. У віконця билося гілля дерев з саду і блимаюча лямпа, що її закорочувало. Під її світло створювалось дивне мереживо, що рухалось по вікну і в середині по стінах. Скрипучими сходами він повільно піднявся наверх. На поду не було груби. Було дуже холодно. На накритій старою тканою скатертиною, що вже була підточина міллю та цвілью, стояла кірасінова лампа з ручкою. Сергій підійшов до столу і підкрутив, трохи додавши світла. Взяв її до рук, оглядаючись: в розписаній тарілці, на самому куту стола були писанки в пилюці, частина тріснуті і тут же трійця [133] Трійця — гуцульський підсвічник на три свічки. старої роботи. Пойдаш взяв її до рук, покрутивши, поставив на місце. По під стіною в ряд — банки в павутинні, у великій старій картонній коробці — старі радянські ялинкові прикраси, частина з яких побита скляні видно, що їми давно не користувались тут же на підлозі оленячі рога на зламаній різьбленій підставці з дубовими листочками, поруч вирізана з дерева оленяча голова з одним рогом інший валявся відламаний поруч, рог лося, ікла сікачів на підставці — «Трофеї діда Федора» — подумав Сергій, згадавши як тато розповідав, як дідо-лісник часто приносив додому чудернацькі речі, шаблю яку пустили на ножі чи пістоля, напевно ще з тайників опришків, поруч розбитий годинник, в самому куті швейна машина DZINGER, вишиті олені у рамках вишиті Яленою, якісь інструменти, старий календар за 91 рік на якому кольорове але вицвіле від часу фото команди «ФК.Буковина», якісь підручники валяються на підлозі і окремо «Тіні забутих предків» з графічною ілюстрацією на обкладинці і чітким слідом від пательні. Пойдаш взяв її до рук гортаючи, вирвані сторінки «Напевно піч розпалювали» думає Сергій. На горищі покинутої дідовщини було мов у крамниці антиквара, горою лежали старі речі,підняті з двох кімнат першого поверху там планувався ремонт який застряг у часі, і речі від того моменту лежали на горищі видно також, що сусіди і родичі також односили сюди свої непотрібні переважно старовіцькі речі. Нове покоління горян не уважєло [134] Уважєло — уважало, не цінувало. історію і вважало правилом погано тону тримати старі креденси, столи, тарелі, рами, трійці, ікони, скрині у себе в хатах натомість місце цих чудових і унікальних за своєю красою речей займав ширпотреб з Калинівського ринку у Чернівцях.