Сергій Дячук - Біла ріка

— Мов, бура, бура буде, треба скорше збирати!

Сергій і сам обернувся в ту сторону куди дивився галіціян, але не спостеріг ніяких ознак бурі, що мала надійти на вечір.

Вже під сутінки була гроза. Жінки та діти сховались до кабіни та критої частини кузова і визирали звідти, лише примовляючи і хрестячись

— Та йуй, йуй шо воно несетсе…

Небо, ніби розверглося! Весь небозвід освічували більші і менші блискавки гром, блискавки і громи. Сергій стояв з легкою нервовою посмішкою, спостерігаючи цю картину, вимкнувши мобільний. Вперше відчуваючи настільки перемінене повітря, яке аж зашкалювало озоном. За мить дощ суцільним щільним потоком пролився небом, одразу, мов з мільйона гідрантів, мов ніагара, пригинаючи до землі і не даючи дихати. Сергій біг до лісу через зливу, йому навіть часом здавалось, що він не може дихати. Сливчук, який біг поруч, щось кричав, але годі було розчути що саме. Якусь пораду…

«Малий Пойдаш», так його кличуть у горах родичі, блукає базаром в Черемошній. Сливчук із жінками пішли здавати свої афени перекупникам. Як завжди в Неділю тут повно людей. Поруч в церкві Михаїла, з охоронною табличкою біля входу, панотець завершує недільне богослужіння. Сонце у зеніті. Долітає шум од ріки. Час од часу слабенький прохолодний вітерець з гір, з лісу, заносить запах смерек, хвої. Поруч на фіртці, біля паркану сварится пара румунів. Видно чоловік із жінкою, яка дуже кричить на свого чоловіка, здорового смаглявого румуна у спортивному костюмі. Той тримає барсетку під пахвою і теж в азарті щось розказує, пояснює дружині, яка не перестає кричати. І тут він замовкає дістає з барсетки портмане, нервовими рухами дістає пачку грошей у різній валюті, починає запальничкою спалювати купюри, демонстративно одна за одною перед жінкою. Гуцули на то не звертають увагу, далі розмовляючи роблять закупи, роздивлячись крам. Видно така поведінка представників сусіднього народу їх зовсім не дивувала. Допаливши останні гроші, румун ледь не розплакався, натомість жінка далі продовжувала на нього кричати, навіть не намагаючись зупинити свого чоловіка, коли той спалював зароблене.

На капотах підтриманих автівок-іномарок гуцули порозкладали крам, здебільшого китайський ширпотреб. В кінці базару стояв якийсь старий, який продавав мідні хрести, обереги, що висіли на мотузці, мов в «Тінях забутих предків» Параджанова. Поруч бігали діти. Дівчата з яскравим макіяжем роздивлялися нитки, а поруч лижали китайські вишиті рушники. На довгому паркані зі штахетника накидані ліжники, джерги, вирітки [125] Ліжники , джерги , вирітки — гуцульські килими, покривала і доріжки. на продаж з геометричними візерунками сірими, білого і чорного кольорів, лише декілька різнокольорових — з усією палітрою кольорів. Продавчиня майстриня пояснює Сергію на його зауваження чому так багато чорно-білих, що «теперечки мода така», — і додає — «під євро». Поруч на столику недбало накидані дешеві сувеніри: деревяні писанки, шкатулки, ручки, сопілки, бартки великі і маленькі дерев’яні дитячі, сувенірні клепані. Сергій купує бардку [126] Бардка — гуцульський топірець. . Від церкви лунають дзвони. Людей на базарі стає помітно більше. Пойдаш проходить по другому колу і підходись до майстра згардів [127] Згарда — гуцульський натільний хрест. на столику у нього дзвоники на худобу різного розміру. Сергій підійшов впритиск, беручи, ледь посміхаючись, перевіряючи кожну на звук. Зупинившись на одному дзвонику, звук від якого найбільше сподобався, привітався з продавцем, старим дідом у заношеному піджаку

— Добрий день. Скільки?

— Доброго здоровічка. Пєдисєть

Пойдаш дістає гроші, не торгуючись купує і пробирається до виходу. В далині бані з хрестами на церкві Пророка Іллі. З цієї сторони її добре видно, полущена зелена фарба, на фасаді ковані хрести на фоні хвиль зеленого моря смерек, в якому ховається дорога у далекі верхи, на Самакову. Сергій вже на виході вдихає свіжу хвилю повітря принесену з лісу, що вже починається від дороги. Запах цього повітря, запах дерев, п’янить. На самому виході якийсь старий несподівано заговорив до Сергія, весь час посміхаючись, ніби давно знав його

— Мов, така афена сивна цего року, єгоде, малена, фейст вродела. А гребе єк уродили. Така чудасія. Мов перед війною

Сказавши це, дід розвернувся і швидко пошкутильгав дорогою, заклавши руки за спиною. Підійшов Слевчук, перепитав, що дід казав. Сергій розповів. Слевчук підтвердив