Сергій Дячук - Біла ріка

— Дєковать, простеби, най Бог прейме.

Поштівка. Машина, що розвозить пошту, підвозить Сергія у Довгополе. Пазік гуде, експедитор сидить поруч з шофером, накладні. Поруч жінки-гуцулки, що перешіптуються між собою, чутно лише уривки розмови.

— Та у нього жінка така оса. Йо [113] Йо — так. , але він свище на неї, не бере до голове…

Лісова дорога, що зигзагами серпанком в’ється лісом, колода старого дерева при дорозі, пахучі смерічки, запах яких, через відкриті вікна заповнює салон поштівки.

Спів цвіркунів, небо в дрібоньких цятках світла. Світила. Далекі зорі. Контури смерек у верхах і світла від електрики в долині біля людських хат…

Маленьке кумедне кошеня полює на метеликів, скаче на кущі квітів. Прозора вода виблискує сріблом в потоках. В капличках при дорозі Христос вказує перстом на пробите серце. Біля церкви час ніби зупинився: стара дзвіниця, двері із збитих дощок, горбата стара металева ручка, лави довкола. Старі ковані хрести на могилах, за столітньою металевою огорожею хрест на постаменті і напис румунською. Все в блакитних квітах. Бічні двері з надвору у вівтар відкриті, в середині монтують риштування, стара фарба на стінах бічного престолу відійшла від часу, вівтар оббитий білою атласною тканиною із вишитими золотими янголами…

Сергію вперше пригадалось, як дідо своїми пальцями з суглобами, що аж випирали, майстрував різдвяні звізди для хлопчаків з села. Пошрамованими, збитими руками клеїв і вирізав кольоровий папір. Він їздив по дефіцитні, на той час, картон та кольоровий папір до Путили і Чернівці. А потім якось розгублено розповів, що зустрів у райцентрі парторга, який викричався на нього і продавчиню аби не продавала йому того, бо він звізди колядникам робить…

Доріжка у верхи, [114] Верхи — вершини гір. ніби викладена з каміння ще з тих далеких часів, коли народжувались гори, мов застиглі згустки крему на пляцку, [115] Пляцок — періг. прикрашені віртуозним кухарем…

Пара конів пасуться в толоці, тупцюють на місці і часом зриваються на біг, потім заспокоюються і стають на краю гори. Чорний кінь і біла кобила притислись один до одного. Кінь б’є копитом у землю, раптом вискакує заєць, що спав у траві. Сергій потурбував його, намагаючись підійти ближче до коней, щоб сфотографувати на мобільний. Коні зриваються з місця і за мить вони вже в долині. Їх не видно за високими травами…

В долині часом чутно ревуть корови, брешуть кутюги, [116] Кутюга — собака. якась жінка кличе сина:

— Костен, Костен! Ану бігом до хати! Чуєш малей! Бетий будеш!

Малий забігає через засклену веранду. Жінка кричить, видивляючись свою корову в толоці

— Павунка, на-на-на! Павунка, на-на-на!

Поруч корова зупиняється і реве на всю горлянку у відповідь…

Тихі ліси по дощах у горах. Пряжить сонце. Молоді смерічки, що вже повиростали на місцях недавніх вирубок і старі смереки, що пам’ятають Сергія ще дитиною, який бігав тут між ними малим хлопчиком, б’ючи по стовбурах патиком розлякаючи птахів, які перелітаючи осепник кружляли над верхами смерек. Свіжий запах лісу. Вода в кирниці з ледь відчутним смаком трав, яку дід виклав камінням взятим зі скали із Сокільця.

В молитовному кутку савтерника [117] Савтерник — людина яка молиться на дому псалтирь. Юрія все залишилось так само, як при ньому. Дідо помер в п’ятому році, переживши свою дружину Марію на дев’ять років. Різьблений хрест і трійця, іконки — все на місці в дідовому кутку, навіть запах той самий. На кухні товста, присипана пудрою, пішковка — смак з дитинства Пойдаш випиває чай із солодким та виходить на вулицю. Небо над Кичерою, ніби знову хмуре. Свєта, жінка Микуці, маминого брата, підіймає голову та, вдивляючись в небо, каже: «Хмари високо у небі, немає бути дощу». Трактор їде на Сокілець. Фура, гружена кругляком, у зворотньому напрямку. За мить якісь маленькі автобуси, забиті людьми, напевно на Храм у Яблуницю або на базар у Черемошну.

Передзвін над горами. Дзвіниця мурована, одноярусна, з нішами для дзвонів, побілена, світиться на сонці. Святково вбраний хромий-старий б’є у дзвони. Петра. Петра і Павла. Храме у Єблуниці [118] Храме у Єблуниці — Храмове свято у Яблуниці. в церкві, де колись хрестили Сергія.

Дорогою іде худий гуцул високого зросту, обережно веде поруч колесо [119] Колесо — велосипед. . На старенькому велосипеді «Україна» на рамі встановлена дитяче сидіння, в якому святково вбрана дівчинка років трьох у фусточці та блискучій блузці, на задньому — сидить, видно, її сестричка, трохи старша дівчинка. Сестри сердито, уважно дивляться на Сергія. Скромно вдягнена жінка, маленького зросту, худа, іде трохи позаду, опустивши очі на дорогу. Жінка у вишитій сорочці і простій білій фустці. Родина поспішає на службу.