Сергій Дячук - Біла ріка

Сергій вертається з храмів. Край дороги у толоці блакитні, білі, сірі і фіолетові метелики літають над полем, усіяним білими і жовтими квітами. Корова лягла у траву, інші корови, звуки дзвоників яких часом долітають до дороги, лежать на крутому хвилястому зеленому схилі під смереками. Прив’язані кози пасуться на стрімкому березі ріки. Запах скошеної трави і копиця тільки-но викиданого сіна особливо контрастує на фоні блідих старих копиць з торішнім, складені дошки при плоті і п’ятиметрова смерічка. Стара завалена закинута хата при дорозі, а на сусідній ділянці будується новий дім, поруч старовіцька кухня і копиця сіна, кавового кольору «Жигулі» АТ 5156 ВК. Спека, шум від ріки, поруч з дорогою дерева, тінь, мов мереживо на цій дорозі в Конятині, хлопчик їде на ровері.

Грузовий Зіл летить гірською дорогою. Сергій стоїть в кузові, вчепившись руками в кабіну, дивится вперед. Він напросився на збирання афен. По боках у кузові на лавах сидять гуцулки зі старшими дітьми, що тримають в руках порожні відра. Пойдаш увімкнув на повну гучність музику, у вухах гримить хіт «Ляпісів»

— «Напілісь бикі скачуть по країні, топчуть рушники. Грай…»

Поруч з дорогою руху машини та кож стрімко тече Черемош габами, чим далі гори ставали все епічнішими темно-зелено-синюватий океан смерек вже майже не траплялось людських хат. З кабіни визернув водій чоловік родички Наді, доньки Миколая Кабюка, галіціян, який прокричав у все горло

— Чорний міст!!!

Деревяний древній міст вражав через свою назву і епічні краєвиди довкола. Перкалаба, що тягнулась далі до кордону з румунським Марумурешем, Буковиною і Трансильванією, де ще лишались, з того боку кордону етнічні українські гуцульські села, які залишились після розподілу кордону СРСР та Румунії на тому боці. Вже по приїзді на місце, на величезні поля з афеною, що вкривали гори Сливчук, галіціян Наді, розповідав історії про контрабандистів сигаретами, що скуповують старі вантажівки, переганяють їх забитими партіями тютюну, і вже на тому боці в Румунії спалюють, і що там вже ціле поле є зі спаленими кузовами старих радянських вантажівок.

— Йо, румуни свій кордон не стережут. Стовпе прикордонні завалені. Там таке робитсе на межі отій переводять людей туде у рабство, бардак. Йо, то такей бізнес, і те мені скаже там чужех нема. Всі свої все наверху, кришуют. То єк велека вода була, приїхав Ющенко облітував на вертольоті, а то цілі просіки лісе гет вирубані безбожно. І шо?! Покричав, покричав і втік до Кейова, курва. Бо ме шо малі люде, афенів назбирали, продале перекупникам, жиємо з того, я ось півторе тесячі гревень заробив у минулому місяці на самій афені, а ще гребе. Йо всі заробітками, всі гет повиїхали в Італію, Іспанію, Лєдчину (Польшу), Росію та де хочеш. Йо. Шо, комбінат в Путелі закреле, кажут хтось з Кеєва купев, обладнання порізали на брухт, здали, і все, нема комбінату, бирше і нема роботе. Таке Серьожка житє в нас тепер, бідуют люде фейст, страшно, такі роке у дев’яності були.

І Сливчук скривися, ніби від болі, і з ненавистю далі говорив так, що у Сергія мурашки по тілу пішли

— Такі тут роке були у верхах, що люде дітей своїх гресом годували, але тепер май ліпше стало із свободою, заробітками теми. Але згіршене таке все пішло. То єк та вода була велека, остання, мов, смереки стовбурами стоячки Черемошом плевле. Їй Бо не брешу, мосте кладке поздіймало, та кажут хлопчища, лісоруби, шо в небі ніби над Перкалабую очі велекі веділи. Йо, таке творитсе. Чудесія. А шо, гріхопадство одне кругом. То Бог довго терпіти не буде. Меш ведіти шос воно да буде.

Слевчук докурив, викинув недопалок і пішов до жінок помагати згрібати ягоду до путень [124] Путень — відер. . Сергій ще не бачив таких Карпат. Гори, грубі вікові смереки, стовбури зарослі мохом, як в книзі Вінценза.

— О! Сергій, Сергій! Девесе!!! Там!

Пойдаш обернувся, на узлісі показались пятнисті олені. Вони не боялися людей, дивились на них скорше здивовано, як тепер Сергій дивився на них. Натомість гуцули щось тихо перемовляючись, просувалися пагорбом, який увесь заріс афенами, не звертаючи уваги. Половеке над дикими горами, більші і менші птахи, кольорові ящірки, що вилазили грітися на пні, каміння і завалені сухі дерева, стовбури з покрученими коренями між якого повзало гаддя, комахи. Жінки і діти нагнулися і за рядком почали швидше загрібати гребнями фіолетову, аж чорну ягоду із соковито зелених кущів. Слевчук, постоявшиси десять хвилини, вдивляючись у небо над далекими вершинами, крикнув