Сергій Дячук - Біла ріка

— Давай дєда проведемо

Вони йшли літнім містечком, згадуючи старі часи, службу і колєг по службі, що вже відійшли. Сергій йшов поруч і лише часом дослухаючись до ностальгійних розмов підлеглого і командира. Провели старого додому, відкрили двері, той запропонував зайти. В квартирі, ніби музей вісімдесятих: килими на стінах, сервант, сервіз і великий Дід мороз на підвіконні. Іван чемно відмовився від гостини, на що старий розчулено на прощання, ніби простогнав, змучено:

— Спасибо. А я теперь сам плохо вижу, в магазин по подстенкой хожу, сумку взял и пошол …хорошо соседи помагают, дети в России, забыли про отца совсем.

Потисли руки. Вже на дворі Іван сказав сину:

— Гет дід подався.

Вони йшли мовчки. Завернувши на дорогу біля «санчастини» почули як від клубу хтось кричить:

–Іван, Іван!

Там сиділи під потріпаними парасольками мужики — відставники, ще якісь цивільні і військові у камуфляжі, видно пілоти, молодші і один старшого віку за окремим столиком. Іван обернувся всміхнувшись, впізнавши колєг, звернувся до сина:

— Пошлі поздароваемся.

В колишньому клубі полку зв’язку зробили магазинчик. На дворі столики і пиво з горілкою на розлив. За годину захмелілий Іван сидить в куті, поруч вже ті молоді вертольотчики, спочатку, які сиділи окремо за столом нудьгуючи, підсіли пізніше до ветеранів пригостивши рибою розповіли пару історій зокрема і про те, як під час «податкового майдану» чергували з гелікоптером у Мєжгір'ї бо гарант боявся бунту і збирався тікати у разі чого; і вони там жили в будиночку для гостей, розпиваючи елітні алкогольні напої. Інший блідий і довгий розповів, як під час першого року Януковича під його перший парад на День Перемоги вони розганяли хмари над Києвом, скидаючи цемент на придєльних висотах над містом, вийнявши попередньо унітаз в АН-26. Він говорив стиснувши зуби від люті:

— Уявляєте маски одягнули і кидали цемент в дирку из под унитаза, а люди внизу этим дихали потім, блядь!

Він декілька разів то повторював, йому то видно дуже боліло, йому і тепер по п’яні вилазили ті гріхи. Він ніби сповідався, розповідаючи цю історію, весь час завершуючи гримаючи по столу від чого із переповненої попільнички висипались недогарки

— Нас пилотав заставили заниматса такой х…ей.

І неодмінно на кінці повтореної оповіді вигукував матюкаючись «блядь!», гримав кулаком по столу, який був засипаний облупленою таранькою, що нею чоловіки закусували пиво з горілкою. Поруч із столиками була дірка в стіні клубу закрита великим стендом з малюнком, інструкцією як діяти у разі ядерного вибуху подієво змальовано, мов у коміксах, проілюстрована кождна дія. Іван попиваючи пиво із пластикового стаканчика дивится на лейтенанта в камуфляжі і дещо зверхньо із хитрицею в очах дивится на молодого офіцера, що вдивлявся задумано у стенд.

— Ну і як діяти у разі ядерного вибуху?

Офіцер, ніби прокинувшись, відповів, мов на заняттях, впевнено:

— Впасти на землю ногами в сторону вибуху і прикрити долонями затилок.

— Чому? — перепитує Іван

— Що «чому»?

Навзаєм здивовано питає офіцер.

— Ну чому ногами в сторону вибуху?

Присутні друзі Івана відставники починають тихо посміюватись. Офіцер з цікавістю відповідає

— Ну типу від вибухової хвилі.

Іван неспішно ковтає пива його друзі вже відверто регочуть. Син Івана і молодий офіцер цікаво чекають на відповідь. Іван, допивши пиво, нахиляється до офіцера, шепоче:

— Да нє. Щоб видно було куди яйця полетіли.

Офіцер зі своїми друзями регочуть. Іван вже не сміється і продовжує:

— Мля нас так тими інструктажами за…вали колись, як діяти у разі ядерної війни.

Офіцер перебиває, питає у Івана:

— А вас в якому році призвали?

Іван задумався, відпив пива,і засміявся, видно, згадавши щось своє, але потів трохи напружився, згадуючи і так, ніби не впевнено видавив із себе, вагаючись:

— Сімдесят другого, кажетса. Нє, точно, семдєсят другого, так.

Замовчав, додав через усмішку:

— Да час пролетів швидко, і на пенсію вийшов швидко бо мені за Афган рік за два порахували. Картиники в памяті плутаються

— У мене тато сімдесят друго року народження

Перебив офіцер, не скриваючи здивування від такого збігу, на що присутні лише доброзичливо всміхнулись. Іван продовжив

— Да, старість, все в голові плутається, скліроз, якісь спогади дуже давні з дитинства не сподівано виринають, а здається, що на минулому тиждні робив.

Чоловік ковтнув пива. Офіцер перепитав