Сергій Дячук - Біла ріка

Згадує розповідь старих. Вони оповідали історію одного лісоруба, який вирішив скоротити дорогу і пішов в село через Сокілець напопереки [100] Напопереки — скоротити шлях. . Там серед ночі побачив щось таке, ніби мару, від чого тут же онімів, і коли бабка відшіптувала йому, він знову заговорив, то стара сказала аби він нікому не розповідав про те, що побачив тоді там серед ночі у тому страшному лісі. Ця історія лякала їх малих, але вони підходили до межі цього лісу, ніби якась невидима сила магнітом тягнула їх туди. Вони, мов заворожені, повільно йшли вперед. Сергій згадує, як від страху трусило і прискорено билося серце в грудях, а вони заглиблювались у заборонений ліс, але в якийсь момент розвертались і бігли назад, обганяючи один одного. Ніхто не хотів бігти останнім. Ось він на фото — старий Сокілець — обитель хижого птаства. Половики [101] Половики — хижі птахи. там вили свої гнізда. На фото голі скали тягнуться до неба, камінні виступи, мов велетенські ікла хижого вовка, що оскалились до неба, одинокі смереки на краях, три цятки — людські фігури. Не реально було піднятись аж туди.

«Як вони туди піднялись», — думає Пойдаш. Зі зворотньої сторони пожовтілої фотографії текст — «25 V 57 р. зроблина фотокарточка на памят довгою тоді як зривали, скалу в Сокільці на скалі фотографувався Иван Олег і Юцек» і підпис. Напис зроблено олівцем. На фото смереки над дідовою хатою. «Ці смереки пам’ятають мене малим», — думає собі Сергій. Ось інша чорно-біла картинка, люди на місці недавньої вирубки, жінки і чоловіки, на іншій знімці самі чоловіки, толока, визирають з каркасу другого поверху будови усі із сокирами. В овалі на фото дараба, що стоїть на спокійній воді при березі,плоти збились до купи. Триярусна дзвіниця в Конятині, біля церкви пророка Іллі, хитрі різьблені арки вікна у третьому ярусі. Кована ручка зроблена у вигляді листка, краї балок різьблені на дверях намальований фарбою білий хрест і блакитною фарбою довкола чотири проміння. Край дороги хата побудована в стилі семидесятих. Стайня, поруч кузня дах, що вкритий дранкою, прогнувся і от-от впаде. Поруч маленька прибудова з віконцем в середині, велике жорно, витесане з каменя, маленький домашній млин, сонце зазирає через шпаринки і віконце, камінь тесаний з тріщинами, затертий, пощерблене камяне коло, жорно, яке давно вже не використовувалось, мов пам’ятник цивілізації споживачів хліба. Ребра скал вилазять з гір над дорогою, пощерблені, мов розрізаний слоєний пиріг. Сергій пригадує з шкільних уроків географії, як наголошував учитель, що Карпати древні гори. Різнокольорові камінчики на дні потоку біля Конєтинської церкви під мостом складаються в картинку, мов мозаїки в Київських церквах, холодний вітер заносить запах ріки дно якої устелене зеленувато-сіро-чорними брилами. Фото церкви пророка Іллі. Сергій уявляє собі, як двісті років тому люди крутяться біля церкви пророка в Конятині, збудованій ще до Великої французької революції і Наполеонівських війн у Європі. Уява малює йому храме [102] Храме — церковні свята. , мов в українському поетичному кіно. Святково вбрані люди на сонячному промінні «а чи зробили сіна?» «Хіба перші бо такі дощі були»…

Листівка, реліквія з сімейного архіву, півстоліття висіла в рамі з іншими родинними фото. Єдина поштівка серед фотографій з історії родини за сто років в хаті д ідової сестри Коцихи. Не одразу прочитав зміст. «25 ІІІ 55. Добрий день чи може вечир. Дорогенький Братику Коцю і Марія і Вашя дочинька Міхайлінка! Повідомляю я що я пока що нахожусь по Мілості Господа Бога, жива! А здоровля я вам жилаю в 1000 рас кращего від Господа Бога і від щерого глібокого Серця моего! О дорогие мої чиго ви нехочте мині не одного, письма написат, не вжеж ви до ціго часу, неполучили не одне письмо, я щото не вірю. Тому що стільке писала. А потом ужи написала розіск, про вас і про вуйка Тимушщя і про (нерозбірливо) — Джагалиху і про Анничку сестру. І мині ответили, що сестра вийшла замуж, А ви всі вдома по містам. І я скілько пишу то як уводу. Якщо получіте ету откриточку то я дуже прошу витпишіть А як ви боїтеся то нетреба, як не боїтесь то напишіть і пришліт фотографію, жулаю вам щастя здоровля і радості (нерозбірливо) бувайте здорови. Писали с вашей родині Доця от Бовгар Евдокиі Георгієвни.» куда.: Чирновецькая обл. Путиловський район с./с. Кесилиці Кому: Торак Михайлина Николаєвна. Адрес отправителя Мордовская А.С.С.Р. п/по я вас п/ялк.385/6(жіночаколонія). Поштовая карточка з пропагандиським малюнком в стилі сталінського соцреалізму «райська країна» «місто сонце Москва», щасливі грамадяни гуляют поміж клумбами з червоними тюльпанами і мармуровими фонтанами, СССР на фасаді будівлі, Спаська вежа Кремля в далечині, памятник Лєніну-Сталіну.