Сергій Дячук - Біла ріка

В кінці літа того року Союз розвалився і наступні осінні і зимні номери журналу ще приходили із запізненням півнаступного 92-го року, але жодного отвіту про конкурс малюнків, малий сидів на табуреті облокотившись на підвіконник і вдивлявся у завіконний світ, голі дерева, опале листя на землі, дощі і коробки з полка в сірих шинелях, крокували одна за одною або оминаючи одна одну на зустрічних напрямках дощ то посилювався то стихав але здавалося що йшов безперервно, а коробки за коробкою крокували у місто або до санчастини на краю поля. Коли дощ перестав, малий одягнув болонєву куртку, зелені гумові чоботи та пішов на двір пускати човники з пінопласту чи кори дерева. Вони пливли в супроводі господарів, хлопчаків різного віку з Городка. Іграшкові саморобні кораблі, то повільно, то швидко пливли струмками край дороги, плавали гнані вітром у великій калюжі, мов океані, яка збиралася поруч з Сергієвим домом після великих дощів. Раптом почувся звук підбитих солдатських чобіт: зі сторони санчастини марширувала коробка. Спочатку вона крокувала тико видаючи звух монотонний шу-шу, шу-шу, потім сержант, що крокував в стороні голосно командує «Роооот-а!» і солдати переходять на стройовий крок, гучно вдаряючи підбитими підошвами чобіт об асфальт. Від цих ударів вода з дрібоньких калюж серед дороги розлітається врізнобіч, подоли шинелі розвіваються на повітрі, жовті пряжки, ще із зіркою СА, блакитні погони зі слідами відпоротої тої самої СА, шапки вушанки вже з кокардами тризубами. Сержант-«дєд» з трьома личками на погонах і послабленою пряхою, покручуючи в одній руці мотузку, дає відбій. Коробка далі іде спокійно, «дєд» задає ритм повторюючи монотонно одне і те саме «Раз, раз, раз два трі», іноді прикрикуючи «Ширє шаг!». Проходячи поруч з малими, що стоять край великої калюжі і подіставали свої човники, дєд-сержант з пшеничними вусами голосно кричить: «Что пацанны караблики запускаэте?!» Малі, перезираючись, ствердно махають головою у відповіть. «Молодцы» — відповідає сержант, сміючись. Далі командуючи своїми «раз, раз, раз, два, трі»…

Спогади складаються в картинку і потім знову зникають мов в трубі калейдоскопі коли Сергій роздивляється через збільшувальне скло деталі на старих світлинах гортаючи сімейні альбоми з фотографіями. Ось ще одна стара знімка з пожовклими від часу краями і пам'ять відтворює як цокає старий годинник у дідовій хаті, на дворі хмуро стає, все темніше, мов перед бурею, грозою. Інша знимка та інші спомини. Ось зима, потріскують дрова у печі, діти сидять на ліжку і виглядають у вікно переживають за пса баби Матріщеної якого спіймав в селі живодер і запхав у свою огидну машину з іржавою будою, картинки розпливаються і за мить складаються в нову. Гіца зубний лікар із Конятина їде своєю машиною горі, дітвора біля дороги закривають роти долонями, водій сигналить і посміхається малим пацієнтам. На знімку літо. Яскраве сонце і дідо Юрій не поспішаючи задумано піднімається горбом в сірому костюмі. Білі, мов молоко, вуса і волосся. Кіт білий з чорними плямами спить у траві на сонці, інший розлігся у викопаному городі й вилизує собі лапку. Осіннє сонце припікає. Бабине літо. Яблунька стара, але сивна [97] Сивна — рясна. — вся у маленьких яскраво червоних яблучках біля хати баби Матріщеної. Прив’язана корова махає головою і шум від слабенького вітерця доповнює її дзвіночок, що колихається на шиї. Дві чорні овечки пасуться, більша прив’язана до паркану. Осінь. Копиці сіна притрушені ранішньою росою. Корови пасуться під калатання дзвіночків, шутером висепана колія. І ось вже інше фото — кольорове: Сергій юнак з вибритою головою у спортивних штанах сидить у бесідці, що стоїть на місці, де була колись лава, п’є каву, затягується сигаретою і говорить по телефону російською. Грушевидні копиці довкола, мов бані борокових київських церков, мов золоті ступи будиських храмів — більші і менші, але всі однакової форми, мов куполи українського бароко Лаври і Софії. Чиста вода в чуркалі [98] Чуркало — сток на потічку. переливається сріблом. Смачна вода з присмаком диких трав.

Сергій сидить мовчки і згадує. Запах малини. Духмяне сіно. Спіймана мить на світлині, метелики над травою, деякі літають парами, хитрими зигзагами піднімаються все вище над травою. При плоті у дороги пасуться овечки і одна велика вівця, шия обв’язана червоною ниткою, з іншого боку дороги два гусака у траві. Біля старої дзвіниці в Конятині складені дошки біля церковного паркану прив’язаний білий кінь, пасеться у траві, аж світиться на сонці. Дорогою їздять підтримані іномарки, часом нові і старі радянські, російські авта. Тридцять градусів тепла, спека. Серед спеки в лісі здіймається раптовий вітер, шум посилюється під виспівування одинокої пташки в пущі. Сокілець, товсті стовбури смерек над урвищем, чорна пляма в глибину між яличками, дивні звуки не то від потоку, не то від звірини якоїсь, папороть, гадєрки [99] Гадєрека — не їстівний гриб. і давні пні, вивернуті коренями доверху, заросли імщедью. Вікові смереки довкол.