— Наші хлопці на танцях знову белися з галіціянами. Міліціонеру, шо хотів розборонєти, форму порвали і з кладке скинули.
Марія захитала головою, прикривши кулаком губи.
Юрій лишився біля хати, а Марія пішла проваджати малого за Сокілець, де мав стати бус, бо в селі вже не було шансів сісти. Перед чорною скелею Сокільця був стенд із намальованими оленями і написом: «Бережіть ліс». За таємничим Сокільцем наче зупинився час. Віяло прохолодою, шумів потік. Автобус запізнювався, хоча вже давно мав вертатися з Яблуниці. Ще півгодини тому вони бачили з горба, як він проїхав горі.
Марія розповідала малому про Урал, і як їх виселили, як годували хлібом з піском. Аж ось під’їхав автобус, малий попрощався з бабунею, стара поцілувала внука, посадила в бус, що був, на диво, майже порожній. Сергій усівся біля вікна. Автобус потихеньку проїхав Сокілець. Через люк можна було побачити скелю, що висіла майже над автобусом, висотою з п’ятиповерхівку. На ній росли різні кущі і маленькі смерічки, стирчали корені великих смерек. На горі стояла дідова синя хата, далі тягнувся загадковий ліс, виповнений своїх таємниць: смерековий рай на землі.
У селі автобус набився під зав’язку. Крізь натовп пробився Мітя Кабюк. Він став коло Сергія, нахилившись над ним, радісно привітався:
— Шо є, Серьожа, не пізнаєш? Привіт.
— Привіт, Мітя! — радісно вигукнув малий, простягнувши руку. — Ти вже відслужив?!
— Та давно вже! Зо два роки, як дємбєльнувсе.
Мітя розповів Сергію, як йому служилось у Прибалтиці в ракетних військах, усілякі дембельські байки. Правдива з яких була лише про те, що він подружився з місцевими, естонцями. Через те, що його старий був у «банді», вони дуже його заповажали. І, коли почався розвал Союзу, непогано підгодовували. Автобус швидко доїхав до Устерік, там багато людей вийшло. Місце біля Сергія звільнилося, й Мітя підсів до нього.
— А ти в Путилу їдеш?
— Ні, в Киселиці, батьки там гостюють у родичів.
Мітя, сміючись, розповів останні новини.
— Чув, як ми з хлопчищами туристів із села вигнали? Воне Черемошем на байдарках спустилисе, і на березі палатки поставели. Вже до тижня там седіли — на ріку не сходиш, на рибалку теж, і взагалі… То ми одного під магазином перестріли, кажемо, мой, давайте, їдьте вже далі. А він на те: «А то што будєт?» То ми уночі каміння в берег почали кедати. Йуй, ті єк перепудились! Зібралися і за дві хвилини їх вже не було…
Мітя не закінчив своєї розповіді, бо автобус вже проминув Діхтенці з їхньою красивою церквою на горі при дорозі. Коли автобус заїхав у Киселиці, водій не захотів ставати не на зупинці. Тоді Мітя підвівся і зарепетував на цілий автобус:
— Шофер! А шлях бе тебе трафив! Ставай тут, бо я тебе зараз…
Автобус миттю став, Мітя, усміхнувшись, махнув рукою Сергію з вікна, коли той вийшов, і автобус зник у пилюці за поворотом.
Сергій вийшов саме там, де йому треба було: біля нової хати Пойдашів на пагорбі, де машина вбила колись Ялену — там стояв маленький кований гуцульський хрест, прикрашений штучними квітами. Васюти, Іванової сестри, не було в хаті.
Вона працювала секретарем у сільраді. Руслан, її син, старший за Сергія на два роки, був десь на кавалєрці. Біля хати бавився лише малий Саша. Його дєдьо, дядя Міша, спав п’яний у хаті. Саша усе розповів: хто, де і що робить, і що Василь, молодший брат Івана, дивиться зараз телевізор у новій хаті, по сусідству. На Сашиній голові був складений з газети капелюх, і Сергій спитав, хто зробив. «Дєд», — відповів він. Так кликали Василя. Вони удвох зайшли до кімнати. «Дєд» лежав на ліжнику, мов йог, роздягнений до пояса.
— Шо є? Сергій? З приїздом!
Малий попросив зробити йому капелюх, як у Саші, але дєд відмовився. Тоді Сергій сів дивитися телевізор: показували штурм росіянами Грозного. На екрані — евакуація дитячого будинку. На задньому плані горить місто, чорні клуби диму, шум від двигунів, вибухи, автоматні черги. Дітей забирає «камаз», у кузові повно дітей різного віку, нянька-чеченка у білому халаті тримає на руках немовля; діти плачуть, жінки теж, на передньому плані — сивий чеченець у цивільному, тримає на грудях АК, підганяє жінок; телевізор шипить, нічого не чути, часом прориваються уривки фраз. Картинка змінюється. Чеченці танцюють, бігають по колу з АК напереваги, б’ють у долоні; ось кульгає кривоногий дід у великій сірій папасі, перев’язаній зеленою стрічкою, в одній руці — костур, в іншій — зелений прапор вільної Ічкерії з чорним вовком. Вони оголосили священну війну. Найчастіше в сюжеті лунають фрази про «навєдєніє констітуционного порядка в рєспублікє Чєчня» і ще щось про «бандформірованія». Наступна картинка — штурм якоїсь багатоповерхівки в Грозному. Зима, спалений танк, біжать солдати в бушлатах, картинка пливе; постріли; один з тих, що попереду, падає; камера також падає, показує щось розмите; дім, уламки, хтось лежить, нога в чоботі, чути за кадром «ай, бл…дь, в мєня попалі»; повторення бездарного новорічного штурму Грозного. В підвалі чеченці сидять за столом, перед ними — поранений офіцер російської армії; сидить на стільці, тримається за груди, похитуєтьтся, але загалом нівроку; хтось із присутніх його вітає: «С новим годом, майор»; сміх, офіцер нерозбірливо відповідає; його відпустять; показуют інтерв’ю з ним, вже в Москві, показують його квартиру, жінку з немовлям на руках. З’ясувалося, що польовий командир, який взяв його у полон, раніше воював разом із ним в Афганістані. Показують, як вони обнімаються, і росіянина відпускають; наостанок чеченець йому каже, мовляв, приїжджай у гості, але вже без зброї. Потім на мить показують вбитого Дудаєва. Інтерв’ю з жінкою слов’янської зовнішності; їй із родиною нададуть прихисток в Естонії, а у Львові вулицю Лєрмонтова перейменують на честь Дудаєва. Далі в програмі — бій біля дороги; за великим насипом — перелякані діти; строковики відстрілюються, вони в оточенні; один із бійців заряджає ріжки, руки тремтять, шолом на зимову шапку, він не бачить камери, що знімає його майже впритул, зовсім ще дитина, тільки з-за шкільної парти. Наступна картинка. За кадром чути: «Алах акбар!»; летить ракета; гелікоптер завалюється, лягає на бік, потім вибух; знищена бронетехніка лежить у гірській річці.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу